понеділок, 21 вересня 2020 р.

Міжнародний день Миру

 Сьогодні,21.09.20, за рішенням ООН, відзначається Міжнародний день миру.

День був заснований у 1981 році, а перший Міжнародний день миру був проведений у вересні 1982 року. 7 вересня 2001 року ГА ООН запропонувала розширити його значення, закликавши ворогуючі сторони в усьому світі оголосити щорічний Всесвітній день припинення вогню і відмови від насилля. Починаючи з 2002 року, Міжнародний день миру щорічно відзначається 21 вересня.

Цього дня ООН пропонує всім країнам і народам припинити воєнні дії, або ж відзначати цей День проведенням освітніх і громадських суспільних інформаційних акцій з проблем миру.

У 2015 році 193 державами-членами Організації Об’єднаних Націй були ухвалені 17 цілей в царині сталого розвитку. Цей порядок денний на період до 2030 року закликає держави вжити заходів, спрямованих на досягнення цих цілей протягом наступних 15 років. Ці 17 цілей полягають у тому, щоб викорінити злидні, захистити планету і забезпечити загальне процвітання.

Тема 2020 року: «Формуємо світ разом». Як зазначають в ООН, цього року стало зрозуміло, що наразі наш спільний ворог - це страшний вірус, який загрожує здоров'ю, безпеці і способу життя.


четвер, 17 вересня 2020 р.

Всеукраїнський тиждень протидії булінгу

 16 вересня стартував тиждень протидії булінгу в школі.

Протягом цього тижня у ЕЗОШ №7 відбудуться заходи для інформування всіх учасників освітнього процесу про запровадження адміністративної відповідальності за вчинення булінгу. Також заплановані заходи спрямовані на зародження в школярів небайдужості до проблеми.

Нагадаємо, 19 січня 2019 року в Україні набув чинності закон щодо протидії булінгу № 2657-VII. Штраф за булінг - 850-1700 грн або громадські роботи на 20-40 годин. Якщо цькувала група осіб або ж повторно протягом року, то штраф складатиме 1700-3400 грн або ж громадські роботи на строк 40-60 годин.

Варто пам’ятати, що не можна закривати очі навіть на найменший прояв цькування, адже розібратися з ситуацією можна лише спільними зусиллями і тільки, якщо вчасно звернути на неї увагу. Вирішальна роль у боротьбі з булінгом належить учителям. Проте впоратися з цією проблемою вони можуть тільки за підтримки керівництва школи, батьків (осіб, що їх замінюють), представників поліції та громадських організацій.





понеділок, 14 вересня 2020 р.

Ще раз про адаптацію...Третій тиждень навчання



Сьогодні починається третій навчальний тиждень. Другий-третій тиждень найбільш складний для адптації до будь-чого. До навчального року також. Новизна вражень стирається. Мобілізація і підйом змінюються рутиною і розумінням, що це все надовго. Це ще не втома - але вже очікування втоми, труднощів, невдач. У нових чистих зошитах вже є помарки. Прокидатися рано починає набридати. А до канікул ще дуууже далеко.

Кажуть, у дитячих лікарів навіть є такий вислів "хвороба третього тижня вересня". Діти всі разом застуджуються. Та й погода часто прохолодна. Чи помічали таке?

Допомагають від такого стану розслаблення і задоволення. Нехай на три хвилини, але обов'язково кілька разів на день має бути щось, що радує. Красиве, веселе, смачне, цікаве.

Запитуйте у дітей, що їх сьогодні порадувало, розсмішило, здивувало або надихнуло. А "що отримав" і "що задали" на цьому тижні не питайте :)

Джерело: Л.Петрановська

пʼятниця, 11 вересня 2020 р.

Рекомендації вчителям і батькам.Як упоратися в класі з дітьми, які страждають на гіперактивність?


Одна з основних проблем, з якою стикаються вчителі у класах, де є діти із синдромом гіперактивності й труднощами в навчанні, полягає в тому, що такі учні звичайно створюють перешкоди у навчальному процесі. Вони бувають неуважні, відволікаються самі й відволікають інших дітей.


Тут ви знайдете рекомендації вчителям, як упоратися з гіперактивними дітьми, щоб створити прийнятну атмосферу в класі.

1. Посадіть дитину на першу парту в центрі класу. Так увагу учня буде спрямовано на вчителя, дитина зможе краще бачити і чути його.

2. Використовуйте якнайбільше наочних засобів навчання. Візуальний метод корисний для всіх учнів, він допомагає краще сконцентрувати увагу всіх дітей: і з труднощами, і без них. Наочні засоби цікавіше лекції, і вчителеві буде легше подавати матеріал учням, які зможуть краще зосередитись.

3. Завжди закривайте двері класу. Що менше стороннього шуму чують гіперактивні діти, то їм легше зосередити увагу на вчителеві.

4. Батькам потрібно надати вчителеві письмову інформацію про синдром гіперактивності або про труднощі навчання, що їх має дитина. Слід попросити вчителя уважно її прочитати, а не переглянути. Ця інформація допоможе йому краще впораится з дитиною і запобігти "пожежеам", які йому щодня доведеться гасити в класі.

5. Не ставтеся до дитини як до "іншої", незвичайної. Давайте їй ті самі завдання, що й іншим учням: навчальні, практичні та громадські. Створіть атмосферу "рівного серед рівних". Поясніть батькам, що треба звернути особливу увагу на виконання домашніх завдань.

6. Робота віч-на-віч з дитиною, наскільки це можливо, допоможе обом сторонам: учителеві - зрозуміти проблеми дитини, учневі - відчути, що вчителю важливо, аби він все встиг. Це буде нелегко для обох сторін, але варто спробувати.

7. Діти мають право на ввічливе поводження з ними. Вони не самі захотіли жити із синдромом гіперактивності або труднощами навчання - так само, як і діти, які носять окуляри.

8. Якщо дитина втрачає увагу й починає заважати, доручіть їй читати вголос частину навчального параграфа або завдання.

9. Допомагайте дітям знаходити в навчальному матеріалі ключові слова й виділяти їх яскравими фломастерами.

10. Більше заохочуйте школяра. Негативні оцінки створюють атмосферу невдач і тільки підсилюють проблемну поведінку.

11. Створіть список правил, які учні повинні виконувати. Сформулюйте список у позитивній формі: що треба робити, а не те, чого не слід. Переконайтеся, що діти знають, якої поведінки від них очікують.

12. Заохочуйте роботу в групах, що змінюють учасників виконання завдання і взаємодію між учнями. Взаємодопомога й відчуття спільної праці в класі створять більш спокійну і комфртну атмосферу для дітей і для роботи.

13. Завжди записуйте на дошці вказівки з виконання завдань. Залишайте їх на дошці до закінчення роботи. Пам'ятайте, що є учні, які не можуть самостійно записати або запам'ятати усні вказівки.

14. Повісьте в класі календар і позначайте в ньому важливі дати, терміни й цілі. Спонукайте учнів вести свій календар і позначати в ньому те саме, що й у класному календарі.

15. Зв'язуйтеся з батьками для передачі позитивних оцінок. Створіть разом з батьками систему, що підтримає учня й послужить просуванню в досягненні загальних цілей.

Фахівцями також розроблена система своєрідної "швидкої допомоги" під час роботи з гіперактивною дитиною. Ось головні її прийоми:

  • відволікти дитину від вередування
  • запропонувати вибір (іншу можливу в цей момент діяльність)
  • поставити несподіване запитання
  • відреагувати несподіваним для дитини чином (пожартувати, поворити її дії)
  • не забороняти дію дитини в категоричній формі
  • не карати, а просити (але не підлещуватися)
  • вислухати те, що хоче сказати дитина (в іншому випадку вона не почує вас)
  • автоматично, тими самими словами повторювати багаторазово своє прохання (нейтральним тоном)
  • сфотографувати дитину або підвести її до дзеркала в той момент, коли вона вередує
  • не наполягати на тому, щоб дитина вибачилась
  • не читати нотацій (дитина все одно їх не чує)
  • усе це спрацьовує за умов за умов неухильного дотримання чіткого режиму дня вдома.
Добре, якщо батьки фіксуватимуть у спеціальному щоденнику всі зміни в поведінці дитини: як вона справляється із завданнями, як реагує на заохочення й покарання, що їй більше подобається робити, як вона вчиться та ін.

Гіперактивні діти часто бувають талановитими, творчими, артистичними, мають лідерські якості. Вони неординарні в усьому. Якщо їм вдається зосередитися на чомусь, вони можуть досгти значних успіхів. Саме тому важливо розкрити та розвинути ці та інші позитивні якості вашої дитини, адже це суттєво впливає на самооцінку і створює можливості для самореалізації в майбутньому.

Джерело: І.В.Сухіна "Маленькі непосиди. Гіперактивні діти"

 Всесвітній день запобігання самогубствам: Як запобігти і куди звертатися

Думки про самогубство бувають не тільки у людей із психічними відхиленнями. Розповідаємо, як розпізнати суїцидальні настрої і до кого звертатися по допомогу.


10 вересня - Всесвітній день запобігання самогубствам. Його мета - підвищити обізнаність про те, що самогубству можна запобігти.

За даними ВООЗ, щороку близько 800 тис. осіб позбавляють себе життя. На кожне самогубство припадає значно більше людей, які здійснюють спроби самогубства щорічно. Самогубства є третьою за значимістю провідною причиною смертності у віковій групі 15-19 років.

Хто в групі ризику

Думки про самогубство бувають не тільки у людей із психічними відхиленнями. Наявність думок про самогубство означає, що людина нещасна, але це не показник душевного захворювання.

У багатьох людей, які потерпають від будь-якого психічного розладу, навпаки, не буває таких настроїв. І далеко не всі ті, хто наважується на такий крок, мають психічне захворювання.

Багато самогубств відбуваються імпульсивно в моменти кризи, коли втрачається здатність долати стресові ситуації в житті, такі як фінансові проблеми, розрив відносин або хронічний біль і хвороба.

Суїцидальна поведінка багато в чому асоціюється з конфліктами, стихійними лихами, насильством, зловживанням або втратами, а також почуттям ізоляції.

Показники самогубств також є високими серед найбільш вразливих груп, які піддаються дискримінації, наприклад: біженці та мігранти, корінне населення, представники ЛГБТ, а також ув'язнені.

Як розпізнати суїцидальні настрої

Є тривожні ознаки:

  • коли людина активно завершує справи, пише заповіт, роздає цінні речі, збирає ліки або купує зброю;
  • починає більше пити;
  • спить занадто мало або занадто багато;
  • виглядає стривоженою і неспокійною;
  • ізолюється від близьких;
  • відчуває сильні перепади настрою.

Іноді людина й сама, без запитань від оточення, каже, що подумує про суїцид, не бачить сенсу в житті, помре - і всім буде тільки легше. Навіть якщо людина згадує про це побіжно або начебто жартома, потрібно звернути увагу.

Як запобігти самогубству

Багато смертей можна відвернути. Головне - вчасно розпізнати, що людина перебуває на межі. Тоді необхідно вивести її на розмову, щоб виграти час і дочекатися, коли цей імпульс мине, а також обмежити їй доступ до засобів самогубства.

Наприклад, у доповіді ВООЗ запропоновано таке:

  • обмеження доступу до засобів самогубства (наприклад, пестицидів, вогнепальної зброї, деяких ліків);
  • відповідальне висвітлення в засобах масової інформації;
  • заходи на рівні навчальних закладів;
  • впровадження алкогольної політики для скорочення шкідливого використання алкоголю;
  • раннє виявлення, лікування та догляд за людьми з психічними розладами та різними залежностями, хронічними болями та гострими емоційними розладами;
  • підготовка неспеціалізованого медичного персоналу з питань оцінки та управління суїцидальною поведінкою.

На сьогодні лише деякі країни внесли питання запобігання самогубствам до своїх пріоритетів в охороні здоров'я і лише 38 країн повідомили про наявність національної стратегії щодо запобігання самогубствам.

Куди звертатися по допомогу

Якщо ви помітили, що ваші близькі або знайомі відчувають надмірну тривожність, депресію, зневіру, відчувають за щось провину, неодмінно поговоріть із ними. Найкраще рішення - звернутися до фахівця. Він може допомогти зрозуміти суть проблеми і зорієнтувати, як діяти далі.

В Україні працюють локальні гарячі лінії допомоги, які допомагають людям справлятися з емоційними проблемами. Список опубліковано на сайті українського МОЗ.

  • Телефон довіри Благодійного фонду "Ставропігіон" у Львові: 1558;
  • телефон екстреної психологічної допомоги при кризових центрах медико-психологічної допомоги: +38 0687703770, +38 0996321818, +38 0936093003;
  • "Лінія допомоги": (067) 975 76 76, (066) 975 76 76, (093) 975 76 76;
  • "Ла Страда-Україна": 0 800 500335 або 386 (з мобільного);
  • Лінія психологічної допомоги для учасників АТО та членів їхніх сімей: 0 800 505085.
Джерело: 112.ua

понеділок, 7 вересня 2020 р.

Консультація для педагогів. Формуємо класний колектив


Формування згуртованого колективу, єдиної команди — надзвичайно складне завдання, особливо якщо мова йде про дітей, у яких ще недостатньо розвинені навички соціальної взаємодії. Важливе завдання педагога — побачити і показати учням класу їхні спільні риси, загальну мету, постійно звертаючи при цьому увагу на цінність і неповторність індивідуальних особистісних рис кожного їхнього однокласника. 

Година дозвілля

 Класна спільнота формується з багатьох юних особистостей. У кожного свої таланти, захоплення, мрії… Аби допомогти учням ближче познайомитися одне з одним, налагодити дружні стосунки в колективі, дати можливість проявити себе, сприяти розвитку обдаровань кожного, можна організовувати годину дозвілля. Щоб заохотити учнів до такої форми спілкування, варто поставити запитання “Чи добре ви знаєте тих, хто навчається поруч?” Якщо прозвучить відповідь “так”, запропонуйте, аби учні обґрунтували свою думку. Виявиться, що не так-то й багато вони знають одне про одного. Запитайте, що означає поняття “дозвілля”, якби був такий урок, то чого б він навчав. Розкажіть про годину дозвілля, враховуйте бажання та інтереси учнів. Можна навести приклад, як проходило ваше дитинство, в які ігри з друзями грали ви, про що говорили. Важливо повести бесіду так, аби учні зрозуміли: разом вони — команда. Це має стимулювати дітей погодитися на пропозицію педагога присвятити одну годину на тиждень спільному дозвіллю. Якщо раптом хтось категорично не погодиться залишатися, не слід тиснути. Через певний проміжок часу такі учні можуть самі виявити бажання долучитися до спільних занять. Отож, попередньо погодивши день з батьками, один раз на тиждень по закінченні уроків педагог залишає учнів ще на одну годину. Діти приносять у цей день печиво, соки та інші смаколики. Залежно від теми, якій присвячено цей час, учні можуть принести улюблені іграшки, якісь предмети з особистих колекцій, настільні ігри, ігри-головоломки, спеціально підготовлені матеріали, які будуть доречні під час спілкування чи створення виробів власноруч. Тему для таких зібрань може запропонувати будьхто з учнів.

 Наприклад: 

  •  Розкажи про себе
  •  Наші улюблені іграшки 
  •  Чого я вчуся у мами/тата/бабусі/дідуся
  •  Усе про автомобілі
  •  Секрети ляльки 
  •  Готуємо разом
  •  Римуємо та складаємо колективну казку
  •  Створюємо подарунки власноруч

Бажано враховувати вподобання всіх дітей. Порядок розглядання тем можна визначити шляхом жеребкування або на розсуд учителя, який складає графік занять. На годині дозвілля педагогові відводиться роль спостерігача. Він майже не втручається в події. Діти самостійно перебирають на себе ролі лідерів і виконавців. Об’єднуються за вподобаннями, спілкуються з питань, які їх цікавлять. Вільно переміщуються класною кімнатою, дотримуються правил безпечної поведінки і порядку. Аби у ході спілкування не виникало конфліктів, треба заздалегідь колегіально сформулювати правила, яких учні мають дотримуватися на таких заняттях. По завершенні години слід залучити учнів до рефлексії, запитати, що сподобалось, що було несподіваним, про що хотілося б повести розмову наступного разу. Обов’язково слід звертати увагу на те, що класну кімнату треба залишати чистою — це закріплює в учнів навички самообслуговування. Після трьох-чотирьох спільно проведених годин помітно покращуються стосунки в колективі, розширюється коло друзів за інтересами, розвивається бажання ходити до школи.

Вечірнє коло 

Ранкова зустріч, якій педагоги присвячують до 20 хвилин на початку дня, створює позитивну атмосферу на весь навчальний день. Але такій формі діяльності варто також присвятити 10–15 хвилин на останньому уроці в п’ятницю. Насамперед діти мають змогу обмінятися думками щодо тем, які розглядали впродовж тижня. Що вдалося, на що звернути увагу, які ситуації викликали труднощі, коли завдання було складним, що викликало особливе зацікавлення, яка інформація виявилася несподіваною, які відкриття вони зробили і т. д. Таке обговорення допомагає педагогу, враховуючи побажання учнів, спланувати подальші дії щодо підготовки і проведення уроків, добирати посильні завдання, виділяти час для пояснення, залучати дітей до виконання творчих завдань. Окрім того, учні аналізують власну поведінку, дають поради тим, хто не дотримувався правил класу. Так, учні висловили побажання скласти власне правило, якого автор має дотримуватися хоча б через те, що сам придумав його. Одним із видів заохочень до дотримання правил поведінки було виконання посильних завдань. Наприклад, учень перебирав на себе роль відповідального помічника вчителя і готував до уроку необхідне обладнання чи роздавав картки. Зібравшись у спільне коло в кінці робочого тижня, школярі пригадують цікаві моменти й по черзі розповідають про них. Це весело й емоційно. На завершення всі бажають одне одному приємних вихідних і цікавих вражень. А в понеділок діти діляться ними на першому уроці.

Скринька запитань

 Учні не завжди можуть самостійно прийняти важливе рішення або знайти відповідь на запитання, що їх турбує. Щоб зарадити у цій ситуації, можна повісити чи поставити у спеціально відведеному місці невелику коробочку із прорізаним зверху отвором. Усі охочі можуть написати на клаптику паперу свої запитання й опустити їх до скриньки. Щодня ми зазираємо всередину, зачитуємо їх і спільно здійснюємо пошук відповідей. Кожен педагог добре знає своїх вихованців, їхні манери, поведінку й індивідуальні особливості. Аби допомогти учням у їхньому особистісному становленні, учитель постійно придумує відповідні прийоми, цікаві ідеї, веде пошук нових і нових способів взаємодії з вихованцями. Лише любов, доброзичливе ставлення, тепла комфортна атмосфера дають змогу повести дитину шляхом добра! За такої умови щоденні практики й нові експериментальні форми роботи у класному колективі неодмінно стануть надійною опорою і джерелом натхнення для особистісного зростання учнів.

четвер, 3 вересня 2020 р.

Консультація для батьків та педагогів. Труднощі адаптації

 ПРО ПРИЧИНИ ТРУДНОЩІВ АДАПТАЦІЇ

 І ШЛЯХИ СУМІСНОЇ ВЗАЄМОДІЇ В ЇХ ПОДОЛАННІ


Початок навчання дитини в 1-му класі - складний і відповідальний етап у житті дитини. Адже відбувається дуже багато змін. Це не тільки нові умови життя та діяльності - це й нові контакти, нові стосунки, нові обов'язки. Змінюється соціальна позиція: був просто дитиною, тепер став школярем. Змінюється соціальний інститут навчання і виховання: не садочок, батьки, бабуся, а школа, де навчальна діяльність стає провідною. Змінюється все життя дитини: все підпорядковується навчанню, школі, шкільним справам і турботам.

Звикання до школи - тривалий індивідуальний процес. Згідно зі статистикою, тільки 50% дітей адаптується до нових умов і вимог протягом півроку. Другій половині потрібно більше часу. Процес адаптації складається з багатьох, тісно взаємозв'язаних, аспектів: соціального, педагогічного, фізіологічного, психологічного тощо. Що стосується фізіологічної адаптації, то медики відзначають, що більшість першокласників хворіє у вересні, деякі діти втрачають вагу в перші 2-3 місяці навчання, деякі скаржаться на втому, головний біль, стають примхливими. Це не дивно, оскільки на 6-річних малюків обрушується лавина завдань, що вимагають від них розумового і фізичного напруження. Соціально-психологічна адаптація полягає в освоєнні нового соціального статусу «учень», а також у налагодженні ефективного спілкування з однолітками і вчителем.


Шкільна адаптація включає в себе біологічну, психологічну і соціальну адаптацію.

Біологічна адаптація - це пристосування до нового режиму навчання й життя. Життя плинне, суперечливе, малопередбачуване: не встиг пристосуватися відчути стабільність існування, як трапляється таке, що докорінно змінює плани, суттєво впливає на самопочуття, змушує пристосовуватися до нового й незвичного.

Психологічна адаптація - це входження до нової системи вимог, пов'язаних з виконанням навчальної діяльності. Процес взаємодії особистості й середовища полягає в пошуку й використанні адекватних засобів і способів задоволення основних її потреб, до яких належать потреба в безпеці, фізіологічні потреби (у їжі, сні, відпочинку тощо), потреба в прийнятті та любові, у визнанні та повазі, у самовираженні, самоствердженні й у розвитку. Тим самим закладаються можливості для успішної соціальної адаптації й соціалізації дитини.

Соціальна адаптація - це процес входження до учнівського колективу. Соціальну адаптацію розглядають як завершальний, підсумковий етап адаптації в цілому, що забезпечує як фізіологічне і психологічне, так і соціальне благополуччя особистості. Першокласник повинен пристосуватись до вимог тих соціальних груп, що характерні для школи (учнівська група, вчителі, інші класи тощо).


Розглянемо чинники, що впливають на успішність адаптації дитини до школи:

• функціональна готовність до початку систематичного навчання: організм дитини повинен досягти такого рівня розвитку окремих органів і систем, щоб адекватно реагувати на дії зовнішнього середовища.

• вік початку систематичного навчання: не випадково адаптаційний період у шестирічок більш тривалий ніж у семирічок. У шестирічок спостерігається більш висока напруженість всіх систем організму, більш низька і нестійка працездатність. Рік, що відокремлює шестирічну дитину від семирічної, дуже важливий для її фізичного, функціонального і психічного розвитку. Саме в цей рік формуються такі важливі новоутворення: інтенсивно розвивається регуляція поведінки, орієнтація на соціальні норми і вимоги, закладаються основи логічного мислення.

• стан здоров'я: це один з основних факторів, що впливають не лише на діяльність і успішність процесу адаптації до школи, а й на процес подальшого навчання. Найбільш легко адаптуються здорові діти.

• рівень тренованості адаптаційних механізмів: безумовно, першокласники, що відвідували раніше дитячий сад, значно легше адаптуються до школи, ніж «домашні», не звичні до тривалого перебування в дитячому колективі;

• особливості життя дитини в сім'ї: велике значення мають такі моменти як психологічна атмосфера в сім'ї, взаємостосунки між батьками, стиль виховання, статус дитини в сім'ї, домашній режим життєдіяльності дитини тощо;

• психологічна готовність до шкільного навчання: психологічна готовність передбачає інтелектуальну готовність (рівень розвитку пізнавальних здібностей), емоційно-вольову готовність (емоційна зрілість, адекватність емоційного реагування, вольова регуляція поведінки) і особову готовність (мотиваційна готовність, комунікативна готовність);

• раціональна організація учбових занять і режиму дня: однією з головних умов, без яких неможливо зберегти здоров'я дітей протягом навчального року, є відповідність режиму учбових занять, методів викладання, змісту і насиченості учбових програм, умов зовнішнього середовища віковим можливостям першокласників;

• відповідна організація рухової активності дитини: рухова активність – найефективніший спосіб попередження і своєчасного запобігання стомлення, підтримки високої працездатності.


Можна виділити наступні ознаки адаптації дитини до школи:

1. Процес навчання викликає у першокласника позитивні емоції, він упевнений в собі і не відчуває страх.

2.Новоспечений учень справляється зі шкільною програмою.

3. Дитина проявляє самостійність при виконанні домашніх завдань і звертається за допомогою до мами або тата тільки після того, як самостійно спробувала його виконати.

4. Першокласник задоволений своїми стосунками з однокласниками і вчителем.


Оптимальний адаптаційний період складає один-два місяці. Залежно від різних чинників рівень адаптації дітей до нових умов може бути різним: високим, нормальним і низьким. Адаптація дитини до школи процес не односторонній: не тільки нові умови впливають на малюка, але і сам він намагається змінити соціально - психологічну ситуацію.

Високий рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи: правила і вимоги сприймає адекватно; навчальний матеріал засвоює легко; глибоко і повно оволодіває програмовим матеріалом; розв'язує ускладнені задачі, чемний, уважно вислуховує вказівки, пояснення вчителя; доручення виконує охоче й сумлінно, без зовнішнього контролю; виявляє високу зацікавленість до самостійної навчальної роботи; має у класі позитивний статус.

Середній рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи: відвідування уроків не викликає в нього негативних переживань, розуміє навчальний матеріал, коли вчитель пояснює його досить детально і наочно; засвоює основний зміст програми з усіх предметів, самостійно розв'язує типові задачі; зосереджений і уважний під час виконання завдань, доручень, вказівок учителя, водночас потребує контролю з боку дорослого; зосередженим буває тільки тоді, коли робить щось цікаве для себе; майже завжди готується до уроків; доручення виконує сумлінно; дружить з багатьма однокласниками.

Низький рівень адаптації. Першокласник негативно або байдуже ставиться до школи: часто скаржиться на здоров'я, погане самопочуття, у нього переважає пригнічений настрій; спостерігаються порушення дисципліни; матеріал, який пояснює вчитель, засвоює фрагментарно; самостійна робота з підручником викликає труднощі, під час виконання самостійних завдань не виявляє до них інтересу; потребує постійного контролю, систематичних нагадувань і спонукань як з боку вчителя, так і з боку батьків; може зберігати працездатність і увагу за наявності тривалих пауз для відпочинку; для розуміння нового матеріалу і розв'язування задач за зразком потребує значної допомоги вчителя і батьків; доручення виконує під контролем і без особливого бажання; пасивний, близьких друзів не має, знає імена й прізвища лише частини однокласників. Зрозуміло, що є досить тісний причино-наслідковий зв'язок між рівнем адаптації школяра і системою тих чинників, умов, у яких він виховувався.


Щоб адаптація першокласника пройшла успішно повинні виконуватися такі умови:

1. Спрямованість освітнього процесу на інтереси дитини. Ставлення до неї як до суб’єкта у педагогічному процесі, включення її у суб’єкт-суб’єктні взаємини у системі "вчитель – учень", " учень – учень". Учні визнаються і приймаються як рівноправні партнери, що мають власну думку, здатні зробити свідомий вибір, вільні у своєму волевиявленні та діях (у розумних межах). Педагогічна стратегія базується на відмові від стандартів та шаблонів у виховному процесі, на нездійсненні насилля над природою дитини, розумінні самоцінності дитячого життя та вікового етапу розвитку шестирічних першокласників.

2. Створення сприятливого психологічного клімату як у школі, так і в сім’ї, за якого панує любов, повага, взаєморозуміння, співчуття і терплячість.

3. Віра в унікальність кожної дитячої особистості, зацікавленість у долі кожної дитини, створення атмосфери успіху.

4. Надання допомоги дитині в усвідомленні себе як особистості. 

5. Забезпечення оптимального фізичного, розумового, психічного розвитку дитини.

6. Розвиток мотиваційної сфери дитячої особистості.

7. Розвиток необхідних психологічних якостей: ініціативності, здатності до вмотивованого ризику, адекватної самооцінки, високої працездатності, сили волі, самодисципліни, відповідальності, вміння розподіляти свій час, впевненості, самоповаги, стійкості у подоланні труднощів.

8. Збагачення та розширення Я-образу дитини через розширення сфер її діяльності. Забезпечення простору для вияву і розвитку інтелектуальних, творчих, художніх, спортивних тощо здібностей дітей, підтримка їх життєрадісності. Формування навичок творчого саморозвитку.

9. Здійснення психологічної підтримки дитини (під якою розуміється процес, у якому дорослий зосереджується на позитивних сторонах дитини з метою зміцнення її самооцінки, допомагає повірити в себе, уникнути помилок, підтримує при невдачах) шляхом опори на сильні сторони дитини, уникнення підкреслення її промахів, демонстрації оптимізму, задоволення, любові та поваги до неї, прийняття індивідуальності дитини, виявлення віри у неї, уникнення дисциплінарних заохочень і покарань, надання дозволу самостійно вирішувати проблеми там, де це можливо, здійснення взаємодії з дитиною, проведення з нею більше часу.

10. Забезпечення індивідуально-диференційованого підходу до дітей.

11. Дотримання єдності у виховній роботі членів родини, школи та позашкільних установ, що здійснюють виховання учня.

12. Виховання у дитини почуття соціальної відповідальності. Гармонійне поєднання розвитку здібностей дитини з її морально-етичним розвитком для упередження дитячого егоцентризму та поступового становлення соціальної установки "не люди для мене, а я для людей".

Дезадаптація - це порушення в навчанні і в поведінці, конфліктні стосунки, психосоматичні захворювання. Така дитина прагне відчуження, не приймає правил соціуму. Не може прийняти темп шкільного життя. Спільні зусилля вчителів, педагогів, батьків, лікарів, шкільного психолога і соціального педагога здатні понизити ризик виникнення у дитини шкільної дезадаптації і труднощів навчання.


Причини дезадаптації:

1.Відсутність позитивної установки дошкільного життя (батьки залякують школою).

2.Не сформованість продуктивних форм спілкування з ровесниками (комунікативні труднощі).

3.Незнання вчителем індивідуально-психологічних особливостей дитини, авторитарний характер педагогічної діяльності вчителя.

4.Невідповідність режиму, методів виховання і в школі.

5.Недостатній інтелектуальний розвиток дитини, відсутність допомоги з боку батьків і вчителя.

Ознаки дезадаптації : підвищена стомлюваність, дратівливість, спалахи гніву, замкнутість, погана успішність, агресивність або, навпаки, надмірна соромливість, підвищена тривожність, низька самооцінка.
Прояви дезадаптації: відставання від програми; швидка втомлюваність; недисциплінованість; невміння будувати відносини з однолітками та дорослими; підвищена тривожність, плаксивість; глибокий спад працездатності наприкінці дня; неадекватна поведінка; неуспішність у навчанні.


Рекомендації вчителям щодо успішної адаптації учнів 1 класів:

1. Урахування вікових і індивідуальних психологічних особливостей дітей.

2. Демонстрація вчителем віри в успіх дитини.

3. Зняття неуспішного оцінювання на перших етапах навчання.

4. Запобігання груповій критиці дитини або її робіт, а також порівнянь її помилок з постійними успіхами інших учнів.

5. Порівняння якості роботи дитини тільки з її попередніми роботами.

6. Вказуючи на помилки, намітити шлях до успіху.

7. Акцентування уваги на успіхах учня, перемогах.

8. Створення ситуацій успіху.

9. Надання емоційної підтримки учням словами, поглядом, дотиком.

10. Запобігання частому використанню в мові слів-заперечень.

11. Уроки організовувати лише на позитивних емоціях.

12. Недопустимі ситуації стресу на уроках.

13. Використовувати гру, наочність .

14. Пам’ятати правило: «Учитель, який використовує у роботі з 6-річками лише книжку і дошку – нічому не вчить»


Як можуть допомогти батьки?

1. Пояснити дитині, що означає «бути школярем» та для чого це потрібно. Розповідати про школу, про існуючі в ній правила, щоб дитина була обізнана і, відповідно, відчувала себе впевнено, не боялася і не сумнівалася у своїх здібностях.

2. Продумати режим дня і суворо його дотримуватися.

3. Навчити першокласника задавати вчителю питання (не боятися і т.д.).

4. Розвивати навички емоційного контролю, вміння підкорятися правилам.

5. Пояснити, що означає «акуратно», «старанно», формувати самооцінку.

6. Розвивати комунікабельні здібності.

7. Підтримувати бажання вчитися.

8. Вислуховувати уважно дитину, радити, як діяти в тій чи іншій ситуації.

9. Активно взаємодіяти з учителем і шкільним психологом.


Діти часто не розуміють власних потреб та почуттів, але у кожного з них є 5 найбільших потреб, які у кожної дитини виявляються в різній мірі. Знання цих потреб будуть корисні не лише батькам, а і вчителям. Деякі діти найбільше цінують час, який проводять з ними батьки, для інших важливіші подарунки чи допомога, а є діти які цінують обійми.

Батькам корисно знати про ці важливі потреби, щоб завжди мати тісний контакт з власними дітьми, а також вплів на них.

1. Слова підтримки. Дорослі рідко хвалять дітей, частіше помічають помилки ніж досягнення. Якщо для Вашої дитини найважливішою Вашою допомогою є слова підтримки – хваліть.

2. Час. Вам необхідно потрапити у світ вашої дитини. Постарайтеся, щоб його інтереси стали Вашими. Не жалкуйте для дитини часу. Грайте, навчайтеся, розмовляйте дивлячись в очі дитині, так, щоб дитина знала, що Ваш дорогоцінний час належить лише їй.

3. Подарунки. Не зловживайте подарунками. Вони можуть втратити вплив на Вашу дитину, а у дитини сформується неправильна система цінностей. Якщо Ви ретельно вибираєте подарунок, даруйте його зі словами «Цей подарунок я вибрав тому, що дуже люблю тебе». Навіть відмовляючись, щось подарувати можна виражати любов. Наприклад «Ні, ми не будемо купувати змію, я дуже сильно люблю тебе».

4. Допомога. Батьки повинні постійно допомагати своїм дітям, коли робите для дитини щось особливе, скажіть, що це ви робите тому, що дуже любите її.

5. Ласка. Кожній дитині необхідна ласка. Але є діти для яких ласка найцінніший вияв любові батьків.

Важливо знайти індивідуальний підхід для кожної дитини. Якщо у Вас багато дітей, пам`ятайте всі вони різні та по своєму неповторні. Враховуйте вік дітей, темперамент, індивідуальні особливості. Я впевнена, що знання таких простих, на перший погляд, п`яти потреб дітей, зможуть бути корисними батькам та вчителям у роботі по адаптації.