Мабуть, у кожному класі знайдеться принаймні одна така дитина. Дитина, яку переслідують однолітки, дитина, яку вони сприймають як аутсайдера й викидають за межі групи. При цьому слід зазначити, що ізольованість, яка виникла в юному віці, небезпечна своїми наслідками в подальшому як у підлітковий період, так і в дорослому житті.
Але як це відбувається, чому серед безлічі дітей не хтось інший, а саме ця конкретна дитина стає вигнанцем?
Відповідно до недавнього дослідження, проведеного Кларком Маккоуном, співробітником Чиказького нейробіхевіорального центру, діти, яких відштовхнули їхні однолітки, мають серйозні проблеми зі спілкуванням. Ці проблеми головним чином проявляються у труднощах інтерпретації невербальних емоційних сигналів, що надходять від інших дітей їхнього віку.
На практиці це означає, що діти не сприймають, тобто не помічають, коли їх співрозмовник нервує або чимось схвильований, розчарований чи роздратований, не вміють інтерпретувати, наприклад, такий сигнал, як нервове постукування підбором черевика, й не здатні помічати емоційні потреби інших дітей.
Основні сфери, в яких такі діти мають проблеми, це:
зчитування невербальних сигналів;
інтерпретація їхнього соціального значення;
пошук і знаходження способів пом'якшення або розв'язання конфлікту.
Коли дитина має проблеми із соціальною взаємодією, формується ситуація, що є, власне, замкнутим колом. Дитину відштовхують, тому вона що не розуміє сигналів, що надходять від однолітків, а стаючи вигнанцем, не може більше практикувати свої соціальні навички, у результаті це призводить до того, що діти відштовхують її знову і знову.
На щастя, вистачить одного або двох друзів, щоб дитина могла придбати нові звички й навички розпізнавання сигналів, що виходять з її оточення. Батьки також можуть допомогти їй у цьому, до того ж значною мірою.
Як допомогти дитині, яку відштовхують однолітки?
Батькам важливо обговорювати зі своєю дитиною те, що відбувається в її шкільному чи дошкільному житті, і дивитись на ці ситуації під кутом можливих причин, чому інші діти можуть озброїтися проти неї. Часто замість того, щоб допомогти, батьки намагаються заспокоїти дитину, кажучи їй щось на зразок: «Інші діти просто не у змозі належним чином оцінити твою унікальність». Однак такий метод не допоможе вашій дитині освоїти потрібні компетентності й завоювати популярність серед однолітків.
Як тільки вам удасться ідентифікувати суть проблеми, необхідно приступити до того, щоб навчити дитину розуміти емоції інших дітей. Для цього корисно використовувати, наприклад, терапевтичні казки, що відображають емоційний стан дітей у різних ситуаціях, а також рольові ігри з обігруванням проблемних випадків.
Усілякі пропозиції батьків про способи поведінки дитини, які можуть допомогти їй налагодити стосунки, повинні пропонуватись ними як варіанти, а не як необхідність чи, тим більше, вимога. Так, замість: «Ти повинна вибачитись перед Ганною за те, що забрала її книгу!» краще сказати: «Ти можеш вибачитись перед Ганною за те, що зробила. Тоді, звісно, їй стане легше, і вона буде цим задоволена».
Варто також подумати над тим, щоб відправити дитину в дитячий табір (але після того, коли вона набуде базових навичок). Там вона зможе зав'язати нові дружні стосунки, не затьмарені вигнанням. При цьому важливо відправити дитину туди, де вона не зможе зустрітися з тими дітьми, які знають її і свого часу вже зробили вигнанцем. Успішний соціальний виїзд дозволить вашій дитині в середовищі своїх однолітків набути такої довгоочікуваної впевненості у собі.
У підлітковому віці дитина переживає бурхливий емоційний період. Етап становлення її окремої й незалежної особистості рясніє перепадами настрою й дуже часто містить суїцидальні думки. Як розпізнати, що дитина планує розлучитися з життям, перш ніж стане занадто пізно?
Думки про самогубство, на диво, виникають у дуже великої кількості підлітків. За підрахунками дослідників, етап планування суїциду переживає практично кожна четверта дитина. На жаль, якщо ми не розпізнаємо ознак самогубства, яке насувається, або якщо батьки недооцінять помічених ними симптомів суїцидальних намірів, це може призвести до трагедії. То ж яка поведінка дитини може свідчити про ризик суїциду?
Невід'ємним елементом стану, супутнього формуванню суїцидальної поведінки, є пресуїцидальний синдром. Його симптоми досить помітні для уважного спостерігача, ігнорувати їх у жодному разі не можна. Тривожними для батьків повинні бути такі ситуації:
розмови про самогубство – якщо підліток каже про самогубство, то це не просто «такі собі роздуми». Такий симптом, безумовно, не можна недооцінювати. Найчастіше прихованою причиною розмов про самогубство є крик про допомогу, бажання звернути на себе увагу. Якщо цього не зробити і проігнорувати дитину, вона більше не знайде у своєму арсеналі інструментів якогось іншого способу звернути увагу на себе і свою проблему. У результаті, може зробити суїцидальну спробу;
розмови про суїцидальні думки в однолітків, подруг або однокласників – іноді дитина не каже про самогубство прямо. Вона може розповісти про чужі наміри розлучитися з життям. Така поведінка може завуальовуватися розмовою, а іноді й бути ризикованою, оскільки сильний емоційний зв'язок підлітка з однолітками може сіяти небезпечне «насіння» в їхньому співтоваристві;
надмірна самокритика й переживання із приводу своїх поразок і невдач – дуже низька самооцінка підлітка, бачення джерела всіх проблем у самому собі, які показують, що дитина почуває себе нікчемною, нічого не вартою й не бачить шансів змінити цю ситуацію, – це також застережливий сигнал. Перед суїцидом завжди відбувається звуження свідомості, яке призводить до того, що майбутній самогубець просто не бачить іншого виходу із ситуації, окрім як піти із життя;
захоплення кумирами, які вчинили самогубство, – батьки повинні бути особливо уважними в тих ситуаціях, в яких кумир дитини (музична зірка, медійне обличчя, актор/актриса кіно) позбавив себе життя. Після кожного самогубства зірки з'являється так званий синдром Вертера, тобто підвищена кількість самогубств серед шанувальників (фанатів) свого кумира;
прослуховування «похмурої» музики, читання літератури, сюжети якої, так чи інакше торкаються теми суїциду, теж можуть свідчити про зацікавленість смертю й самогубством;
раздарювання важливих речей друзям або своїй сім'ї. Протягом дуже короткого періоду до суїциду дитина намагається «попрощатися» зі своєю сім'єю та друзями. Попередженням повинні служити ситуації, коли підліток віддає свої особисті дрібнички й ті речі, яких ще кілька тижнів тому за жодні скарби світу не позбувся би;
соціальна ізоляція – період дорослішання – це період інтенсивного спілкування. Відсутність друзів і практично повне соціальне відчуження дитини можуть бути важливим симптомом. Якщо вона цілими днями не виходить з дому, ні з ким не зустрічається, ні про кого не розповідає, варто звернути увагу на присутність інших симптомів наявності суїцидальних думок;
депресивний стан – печаль, зниження енергетичного потенціалу, утрата апетиту, надмірна сонливість та інші симптоми депресії завжди повинні викликати більшу настороженість батьків і готовність прийти на допомогу своїй дитині.
Як не дати дитині замкнутися в собі? Яку установку мають дати собі батьки?
Питання збереження гарних стосунків між батьками і дітьми завжди було актуальним і виникає тоді, коли дитина починає проявляти самостійність і показувати свій характер. Якщо і в цей час продовжувати на неї тиснути авторитетом, швидше за все, вона просто замкнеться в собі, думатиме, що її ніхто не розуміє, почуватиметься самотньою. Це -найважливіший вік для встановлення між вами дружніх відносин. У будь-якому випадку, найперше, що потрібно зробити - це дати собі установку: ви любите дитину і крапка. Ви приймаєте її такою, якою вона є просто тому, що вона ваша.
Вашій дитині – від 3 до 7 років. Яку модель поведінки мають обрати дорослі?
У період 3-7 років дитинства закладається фундамент довіри між батьками та дитиною. У цей період ми навчаємо дитину самостійності та спілкуємося з нею, тому важливо контролювати свої емоції, щоб мати змогу спокійно реагувати на перші прояви характеру дитини. Розмовляти як з дорослою, але дозувати інформацію. Завжди говорити правду - так формується довіра до батьків та до соціуму. Говорити про свої почуття (можливо, ви сьогодні втомилися і пограєтеся пізніше, про те, що ви відчуваєте, про любов до дитини). Будьте чесними та пояснюйте, «чому так», і ваша дитина вчитиметься цьому у вас. Поважайте простір своєї дитини, перед тим, як щось зробити, питайте: "Чи можна з тобою пограти?", "Можна увійти до кімнати?". Постійно обіймайте свою дитину і при обіймах не поспішайте їх відпускати: дитина сама це зробить тоді, коли їй самій вистачить. Цілуйте свою дитину (бажано, не менше 8 разів на день), говоріть, як ви її любите.
Якщо ж робите зауваження, то робіть це вдумливо і спокійно, щоб не образити та не принизити гідність маляти. Не забуваємо, що дитина має власне життя, у неї всередині відбуваються якісь свої процеси, на які має право, їх потрібно поважати і приймати.
Доньці або сину – від 13 до 17. Чи варто вдаватися до авторитарного тону та категоричності?
Період 13-17 років - підлітковий вік та початок юнацтва, коли співробітництво та партнерство є найкращою формою виховання, обраною батьками. Контроль безумовно потрібен, але обережний, щоб не принизити дитину. У цей період у дитини вже є обов'язки та відповідальність за їх виконання. Приділяйте дитині час, щоб просто поговорити про її справи. Нехай спочатку вона їжачиться, але будьте наполегливі і щирі. Обговорюйте з дитиною також важливі теми в сім'ї.
У цей період важливо формувати дружні відносини та уникати авторитарного тону на кшталт: "Як я сказала - так і буде!", адже опір буде сильніший. Краще замінити на фразу: "А як ти вважаєш, як буде краще?" Якщо ж вам довірили таємницю, або поділилися тим, що важливо, ніколи не засуджуйте і не критикуйте дитину, навіть якщо дуже хочеться.
Щоб налагодити стосунки з дитиною батькам потрібно прийняти той факт, що дитина вже зріла, самостійна особа, вже вільна робити якийсь вибір. Природно, що діти для батьків завжди залишаються дітьми, не дивлячись на їхній вік, але внутрішньою роботою для батьків є випустити і дозволити стати дорослими.
Як не втратити зв’язок з дитиною, щоб вона почувалася щасливою?
Зрозумійте і те, що життя – одне: як у дитини, так і у вас, і вам за неї прожити його не вийде, дайте їй набити свої шишки. Ви б охоче зробили за неї вірний вибір, уберігаючи від промахів і розчарувань, - це природне батьківське прагнення. Але ось доречно воно лише у разі абсолютної недієздатності вашого чада. В інших випадках має сенс навчати дітей правильно ставитися до проблем, ухвалювати рішення і відповідати за них. Не забувайте піклуватися і про себе та свій стан здоров'я, пам'ятайте: «У щасливих батьків ростуть щасливі діти».
Як би не складалося у житті, батьки завжди мають ставати на бік дитини. Не просто на словах. Дитина повинна знати про їхню підтримку, постійно отримувати її підтвердження у дрібницях. Якщо вона надсилає повідомлення, приходить, телефонує, бо хоче чимось поділитися або щось розповісти, що б ви не робили в цей момент – все відкладається, дитина хоче щось сказати. Через два роки цей момент може виявитися не просто цілющим, а життєрятівним. Тому що дитина буде знати, якщо вона прийде з проблемою до мами, то мама все відкладе і буде тільки з нею, буде слухати і підтримає. Це просто період такий, підлітковий. Діти пробують світ на міцність.
Які найголовніші цінності хоче отримати дитина від вас?
Любіть свою дитину, шукайте шляхи до дитячої душі, домовляйтеся з нею, спілкуйтеся, уникайте брехні.
Кожна людина - унікальна і неповторна. Кожне життя - це скарб. Пам'ятайте, як би ви не намагалися виховувати найкраще в дитині, її перший приклад - це ви. Виховуйте в собі те, що хочете потім бачити у своїй дитині. А найголовніше правило - частіше обнімайте свою дитину.
Коли дитина дорослішає, вона починає віддалятися від батьків, бунтувати, вимагати все більше свободи та самостійності. Як не випустити ситуацію з-під контролю і зберегти хороші відносини з підлітком в цей непростий період? Розповідаємо.
Проявляйте любов
Перше, що ви повинні робити, – це проявляти свою любов, не скупитися на ласку і похвали та чуйно реагувати на емоційні потреби підлітка. Є кілька конкретних правил, які батькам варто пам’ятати.
1. Любові не може бути занадто багато.
pexels.com
Як можна частіше говоріть підлітку, що ви його любите. Нагадуйте йому, що він джерело вашої нескінченної радості. Обіймайте і щиро хваліть його.
Не варто стримувати свої пориви ніжності та проявляти холодність через те, що ви боїтеся зіпсувати дитину надмірною увагою. Деякі батьки впевнені, що строгість у відносинах виховує характер. Насправді все якраз навпаки.
2. Не соромтеся фізичних проявів своєї любові.
Дитині необхідно фізичний прояв любові від батьків не тільки в дитинстві, але і в підлітковому віці. Навіть якщо вона соромиться цього. Іноді просто варто бути трохи делікатніше в тому, коли і як ви це робите.
Іншими словами, навчіться виявляти свою любов, не виставляючи це напоказ: досить просто швидко поцілувати підлітка, коли вранці він іде до школи, обійняти, коли він повернувся зі школи, потріпати по плечу, коли він схилився над столом, виконуючи домашню роботу.
Такий фізичний контакт, яким би скороминущим він не був, зміцнює вашу взаємну емоційну прихильність.
3. Будьте уважні до емоційних потреб підлітка і реагуйте на них.
Мається на увазі не просто втішити дитину, коли вона плаче, або заспокоїти, коли вона боїться. Необхідно уважно спостерігати за її настроєм і реагувати так, щоб допомагати її емоційному розвитку.
4. «Мій будинок – моя фортеця».
Підлітку треба відчувати, що дім – це те місце, де він може сховатися від складнощів повсякденного життя. Створіть таку атмосферу, яка дозволить дитині дійсно розслабитися і забути про свої проблеми.
Постарайтеся знизити рівень стресу, зробити так, щоб вдома відбувалося якомога менше сварок, суперечок і емоційного з’ясування стосунків.
5. Беріть участь в житті своєї дитини.
Беріть участь в шкільному житті підлітка, цікавтеся його друзями, обговорюйте з ним його проблеми та успіхи, просто розмовляйте у вільний час. Немає нічого більш важливого для правильного психологічного розвитку дитини.
Ставлячи питання і проявляючи інтерес до підлітка, ви сприяєте підвищенню його самооцінки.
Для цього потрібні час і серйозні зусилля. Найчастіше заради того, що потрібно дитині, доводиться переосмислити свої пріоритети та навіть пожертвувати власними інтересами: пропустити не важливу зустріч на роботі або зробити відрядження максимально коротким. Але це того варте.
Підліток повинен знати, що завжди може розраховувати на вашу підтримку, якщо виникнуть проблеми. Дуже важливі відкритість, безоцінковий підхід, готовність вислухати. Якщо ви зайняті та не можете відірватися, призначте час для розмови.
6. Проводьте час разом.
Батькам буває непросто підтримувати тісний контакт з підлітком, який запрограмований на відділення від них. Але дуже важливо, щоб ви мали можливість проводити час разом. Тому регулярно плануйте спільні справи, які приємні для всіх членів сім’ї. Не варто обговорювати труднощі та конфлікти в такі моменти.
7. Встановлюйте розумні обмеження
Коли відсутнє чітке керівництво, дітям важко зрозуміти, яка поведінка вважається прийнятною.
Очевидно, що певні правила та очікування батьків повинні змінюватися в міру того, як дитина дорослішає і стає більш самостійною. Дітям будь-якого віку необхідні обмеження, але поступово їх потрібно робити все більш умовними.
Ось кілька рекомендацій, як бути в міру суворими батьками
pexels.com
1. Чітко формулюйте свої очікування.
Ваші очікування можуть бути незрозумілі підлітку, тому що вони не сформульовані. Можливо, ви припускаєте, що він і так знає, що не можна залишати мокрі рушники на ліжку. Або що він повинен попередити, якщо спізнюється до вечері. Але те, що дорослій людині здається само собою зрозумілим, далеко не так очевидно дитині.
Розпливчасте формулювання очікувань – ще одне джерело проблем. Недостатньо сказати 12-річной дочці, що ви чекаєте від неї, що в її кімнаті буде чисто. Потрібно пояснити, що конкретно входить в прибирання: покласти чисті речі в шафу, а брудні – в кошик для білизни, протерти пил з меблів і раз в тиждень пропорохотяжити.
Коли ви пояснюєте підлітку, чого від нього очікуєте, робіть це максимально докладно. Якщо можливо, приводите конкретні цифри, наприклад, у скільки він повинен бути вдома після концерту, скільки він повинен практикуватися в грі на музичному інструменті і так далі.
2. Пояснюйте суть правил і рішень.
Пояснюйте логіку, що лежить в основі ваших очікувань. У правилах мало сенсу, якщо підліток не розуміє суть.
Батькам варто цікавитися у дітей, що вони думають з приводу озвученого правила або очікування. Якщо ви уважно вислухаєте дитину і постараєтеся зрозуміти її точку зору, вона відчує, що її думку цінують і що ви готові поглянути на ситуацію з її позиції.
3. Будьте послідовні.
Якщо кожен день з’являються нові очікування або батьки вимагають виконання правил лише від випадку до випадку, то в недолугості підлітка їм можна звинувачувати тільки себе.
Найпростіший спосіб навчити дитину хорошої поведінки – довести її до рівня звички, а досягти цього можна лише будучи послідовним.
4. Будьте справедливі.
Необхідно, щоб сімейні правила відповідали віку дитини, були логічними та досить гнучкими, щоб їх можна було змінювати в міру її дорослішання.
Послідовність – це не те ж саме, що черствість. Коли батьки бачать, що підліток починає діяти більш усвідомлено і демонструє високий ступінь самоконтролю, правила варто переглянути.
Наприклад, раніше батьки наполягали, щоб їхня дочка спочатку зробила уроки, а потім грала, але тепер дівчинка навчилася краще розподіляти свій час, а тому логічніше буде просто стежити за тим, щоб вона виконала домашнє завдання до того, як піде спати, а коли саме вона цим займеться, вона може вирішувати сама.
Зміна правил, коли це має сенс, показує дитині, що правила засновані на логіці, а не виключно на авторитеті дорослих.
5. Не вдавайтеся до суворих покарань.
Всіх дітей час від часу доводиться карати, але ні в якому разі не можна завдавати дитині фізичний біль, принижувати його або проявляти надмірне роздратування і гнів.
Ефективне покарання включає п’ять компонентів:
вказівка, що конкретно було неправильним («Ми домовилися, що до півночі ти повернешся додому, але ти з’явився тільки близько другої години ночі»);
опис, який ефект це мало(«Я не можу заснути, коли турбуюся про те, де ти, а мені потрібно лягати до опівночі, щоб виспатися»);
перерахування одного або декількох альтернативних варіантів поведінки («У нас все ще діє правило, що ти повертаєшся додому до півночі, але, якщо з якоїсь неминучої причини ти затримується, будь ласка, подзвони, як тільки ти про це дізнався, і поясни, що це за причина»);
чітке визначення покарання («Через цей інцидент я не дозволяю тобі йти з дому в наступну суботу ввечері. Можеш покликати друзів до себе, але я хочу, щоб ти був удома»);
пояснення, що ви очікуєте іншої поведінки в наступний раз («Зазвичай ти завжди дуже уважний, будь ласка, не забудь подзвонити, якщо така ситуація раптом повториться»).
Надавайте підтримку
Підтримувати – це значить терпляче ставитися до підлітка і заохочувати його більшу здатність керувати собою. Батьки, які справляються з цим успішно користуються так званим «методом будівельних лісів / підмостків».
«Метод будівельних лісів» має на увазі, що дитині надається трохи більше свободи та автономності дій, ніж вона звикла, – рівно стільки, щоб вона відчула смак успіху, якщо все вийде, але уникнула би серйозних наслідків, якщо щось піде не так.
Наступні принципи допоможуть батькам надати своїм дітям потрібну підтримку.
pexels.com
1. Налаштуйте дитину на успіх.
Ваші очікування повинні бути такими, щоб допомогти підлітку продемонструвати, наскільки дорослим він став. У разі невдачі не дозволяйте йому вважати, що він провалився. Замість цього зверніть увагу на те, що він зробив правильно, і по можливості допоможіть йому зрозуміти, що можна зробити по-іншому або краще в наступний раз.
2. Хваліть дитину за її досягнення, але акцентуйте увагу на зусиллях, а не на результаті.
Правильна похвала допоможе підлітку вивчити важливий урок, наскільки необхідно докласти зусиль для досягнення мети.
Підкреслюйте в похвалі взаємозв’язок між досягненням і вкладеними зусиллями, а не списуйте цей успіх на рахунок «природних» або внутрішніх характеристик. Краще сказати: «Ти відмінно підготувався до іспиту», ніж: «Ти такий розумний».
3. Не будьте занадто нав’язливі.
Безсумнівно, дитині необхідно знати, що батьки завжди поруч з ним і готові прийти на допомогу, але йому не менш важливо розуміти, що є безліч ситуацій, з якими він цілком впорається самостійно.
Не намагайтеся тримати під контролем кожну дрібницю в житті підлітка.
Правильне виховання вимагає балансу між залученістю і наданням самостійності. При будь-якій крайності – і коли батьки надмірно опікують дитину, і коли вони не цікавляться її життям – страждає її психічне здоров’я.
4. Знижуйте ступінь контролю в міру того, як дитина все краще починає керувати власним життям.
В процесі розвитку дитини не повинно бути таких етапів, коли батьки перестають її контролювати взагалі. Однак у міру її дорослішання батькам варто послаблювати обмеження, коли вона демонструє все більшу відповідальність.
Кожен раз, послаблюючи якесь обмеження, слід спостерігати за реакцією підлітка. Якщо він відповідально розпоряджається додатковою порцією свободи, значить, було прийнято правильне рішення.
Припустимо, батьки постійно стежать, скільки часу їхній 13-річний син проводить за виконанням домашнього завдання. Вони можуть перестати робити це протягом однієї навчальної чверті (або семестру). Якщо оцінки дитини будуть не гірші, можна і надалі перестати його контролювати.
Знижуйте ступінь контролю в міру того, як дитина все краще починає керувати власним життям.
Якщо ви переконалися, що ваша дитина здатна приймати зважені рішення, покажіть, що довіряєте їй, і дайте більше свободи.
5. Захищайте дитину, коли потрібно, але дозволяйте поступати самостійно, коли можна.
Всі підлітки прагнуть стати більш незалежними. Бажання ламати рамки, відчуття, що твій розвиток стримують, не такі сильні, якщо віриш, що сам відповідаєш за своє життя і можеш приймати рішення. Батькам буває непросто відпустити дитину у вільне плавання, але це потрібно зробити.
Запитайте себе, чи можуть дії дитини виявитися небезпечними, шкідливими для здоров’я, протизаконними, неетичними або здатними закрити якісь двері, які краще залишити відкритими (наприклад, якщо підліток не бере ті навчальні курси, які йому потрібні для вступу до університету з високим конкурсом).
Якщо дії дитини не потрапляють ні в одну з перерахованих категорій, дозвольте їй вчинити по-своєму.
Поважайте особисті кордони підлітка
Для підлітка дуже важливо мати право на особисте життя: встановити замок на двері кімнати, щодня розраховувати на особистий час.
Уникнути конфліктів допоможуть чітко позначені, обумовлені та всіма схвалені кордони. Деякі батьки, турбуючись за стан підлітка, вдираються в його особисте життя (наприклад, читають СМС в телефоні). Такі дії руйнують довіру і відносини в цілому.
Прагнення дитини мати особисте життя не означає, що їй є що приховувати або що вона уникає членів своєї сім’ї. Підлітку необхідно проводити час на самоті, щоб розібратися в собі.
Обговорюйте проблеми і йдіть на компроміси
Статеве дозрівання – це час емоційних буревіїв, що позначається на всій родині. Уникнути конфліктів допоможуть постійна комунікація і гнучкість.
pexels.com
Ось приклади розв’язання деяких проблем.
1. Вас турбує, що дитина збунтувалася.
Пам’ятайте, що бунтарство в різному ступені властиво всім підліткам. Дайте знати, що ви це розумієте. Поговоріть з підлітком, можливо, його поведінка викликана тривогою або тугою.
2. Ви відчуваєте роздратування, коли ваша дитина порівнює ваш стиль виховання зі стилем батьків його друзів.
Поясніть, що стилі виховання в різних сім’ях різні. Розкажіть, чому у вас в родині існують певні правила та очікування.
3. Ви відчуваєте, що між вами та підлітком збільшується дистанція.
Якщо підліток віддаляється від вас, дотримуйтесь спокою. Цікавтеся його заняттями, дайте знати, що готові до спілкування, якщо він захоче поговорити.
І батькам, і підліткам корисно освоїти техніки вирішення конфліктів. У кожного повинна бути можливість викласти свої погляди та обдумати позицію і цілі опонента. Цього можна домогтися шляхом емпатії, переговорів і компромісів.
Емпатія – здатність розуміти почуття інших, бачити ситуацію їх очима. Щоб зрозуміти позицію людини, потрібно уявити, що могло її образити. Якщо, намагаючись зрозуміти почуття іншої, ви усвідомлюєте, що зробили помилку або невірно її зрозуміли, це варто визнати.
Переговори. Викладіть свої погляди чітко і спокійно, а потім вислухайте іншу сторону, не перебиваючи. Дивіться людині в очі: так ви висловлюєте інтерес до її слів. Ставте питання, якщо щось незрозуміло. Постарайтеся домогтися згоди по одному-двох пунктах.
Важливо пам’ятати, що думка іншої людини (навіть якщо вона ще дитина!) Заслуговує на повагу.
Пошук компромісів. Для вирішення конфлікту обом сторонам необхідно піти на поступки. Готовність змінити своє бачення ситуації – корисна навичка, яка допомагає підтримувати відносини з людьми.
Вибачення. Після вирішення конфлікту найкращий спосіб завершити ситуацію – вибачитися один перед одним. Також важливо попросити вибачення за образливі слова, якщо вони були сказані в запалі суперечки.
І ще кілька правил, про які слід пам’ятати під час конфлікту:
Іноді підлітку просто потрібно випустити пар, і корисніше за все буде вислухати його і продемонструвати розуміння. Поступаючись дитині в дрібницях, ви зберігаєте за собою авторитет і право позначити принципову позицію в більш важливі моменти.
Якщо емоції на межі, краще припинити суперечку. Скажіть підлітку, що ви цінуєте його думку, але вам обом потрібно заспокоїтися та обдумати все без поспіху.
Намагайтеся не підвищувати голос. Крик можна інтерпретувати як втрату контролю. Підліток стане кричати у відповідь або замкнеться в собі.
Іноді діти розмовляють мовою, яку нам, дорослим, важко зрозуміти. Це може бути їм лише зрозумілий сленг, але i нас - дорослих - також не завжди розуміють діти, тому що, розмовляючи з ними, ми не завжди можемо висловити свої думки. Але ще гipше, коли ми не завжди можемо виразити дитині свої почуття i любов на зрозумілій їй мові.
Чи вмієте ви говорити на мові любові?
Кожній дитині властиво розуміти любов батьків по-своєму. I якщо батьки знають цю «мову», дитина краще зрозуміє їx.
Любов потрібна кожній дитині, інакше їй ніколи не стати повноцінною дорослою людиною. Любов - це найнадійніший фундамент спокійного дитинства. Якщо це розуміють дорослі, дитина виростає доброю i щедрою людиною.
Основне батьківське завдання - виростити зрілу та відповідальну людину. Але які б якості ви не розвивали в дитині, головне - будувати виховання на любові.
Впевненість у любові оточуючих.
Коли дитина впевнена у любові оточуючих, вона стає більш слухняною, допитливою. 3 цієї впевненості малюк бере сили, щоб протистояти труднощам, з якими зустрічається. Ця впевненість для нього - як бензобак для автомобіля! Дитина зуміє реалізувати свої здібності лише за умови, якщо дорослі регулярно наповнюють цією впевненістю її серце. Як цього досягти? Звичайно, любов'ю. Проявляти саме той спосіб прояву любові, який є найбільш зрозумілим для дитини, знайти для неї індивідуальний, особливий шлях вираження почуттів.
Батьківська любов повинна бути безумовною, адже справжня любов умов не виставляє.
Батьківська любов повинна бути безумовною, адже справжня любов умов не виставляє. Безумовна любов - це найвища форма любові! Адже ми любимо дитину просто за те, що вона є, незалежно від того, як вона поводить себе. Ми всі це розуміємо, але іноді не відаємо собі звіту в тому, що нашу (батьківську) любов дітям доводиться завойовувати. Батьки люблять дитину, але з поправкою: вона повинна добре навчатися i гарно себе поводити. I лише у цьому випадку вона отримує подарунки, привілеї та схвалення. Звичайно, ми повинні навчати i виховувати дитину.
Але спочаткунеобхідно наповнити серце дитини впевненістю у нашій безумовній любові!
I робити це треба регулярно, щоб ця впевненість не випарувалась. Тоді у дитини не виникає страху, провини, вона буде відчувати, що потрібна. Безумовну любов ніщо не може похитнути. Ми любимо дитину, навіть якщо вона некрасива i зірок з неба не дістає. Ми любимо її, якщо вона не виправдовує наших надій. I найважче - ми любимо її, щоб вона не зробила. Це не означає, що будь-який вчинок дитини ми виправдовуємо. Це означає, що ми любимо дитину i показуємо їй це, навіть якщо її поведінка не найкраща.
Спілкуючись з дітьми, необхідно частіше нагадувати собі:
1. Перед нами діти.
2. Вони поводять себе як діти.
3. Буває, що їхня поведінка діє нам на нерви.
4. Якщо ми виконуємо свої батьківські обов'язки i любимо дітей, незважаючи на їx витівки, вони, подорослішавши, виправляються.
5. Якщо вони повинні догодити мені, щоб заслужити любов, якщо моя любов умовна, діти її не відчують. Тоді вони гублять впевненість у собі й не здатні правильно оцінювати власні вчинки, а значить, не можуть контролювати їx, поводитись більш зріло.
6. Якщо перш, ніж заслужити любов, вони повинні стати такими, якими ми хочемо їx бачити, вони стануть невпевненими у собі: «скільки не намагайся - вимоги надто високі». А в результаті - невпевненість, тривожність, занижена самооцінка та озлобленість.
7. Якщо ми любимо їx, не дивлячись ні на що, вони завжди зможуть контролювати свою поведінку й не піддаватися тривозі.
Найголовніше - ЛЮБИТИ!
Перші роки. Для немовляти молоко i ніжність - синоніми. Воно не розрізняють такі речі, як їжа та любов. Без їжі дитина не виживе, i без любові також. Якщо дитина не знає прихильності, вона помирає емоційно, вона не здатна жити повноцінним життям. Майже усі дослідження доводять, що емоційний фундамент закладається протягом перших півтора років. Особливо вагому роль тут відіграють взаємини дитини з матір'ю. Їжа, яка забезпечує майбутнє емоційне здоров'я, це:
• дотик;
• ласкаві слова;
• ніжна опіка.
Та дитина росте. Вчиться ходити, говорити, вона все більше усвідомлює себе як особистість. Вона відокремлює себе від інших - є вона, є інші. Вона, як i раніше, залежить від матері, але тепер розуміє, що вона i мама - це не одне й теж саме.
Дитина стає старшою i тепер може любити більш активно. Тепер вона не просто отримує любов, вона може на неї відповісти! Дитина ще не готова до самовіддачі. Вона по-дитячому егоїстична. Але протягом наступних років її здатність виражати любов зросте. I якщо дитина, як i раніше, відчуває любов старших, все частіше вона буде ділитися своєю.
Підлітковий вік. Перехідний вік сам по собі не загрозливий, але дитина, яка вступає в нього без впевненості у любові оточуючих, особливо вразлива. Вона не готова зустрітися з такою кількістю проблем. Діти, які не знали безумовної любові, самотужки привчаються давати любов «по бартеру» - в обмін на щось. Вони дорослішають, стають підлітками, в ідеалі оволодіваючи до того часу мистецтвом маніпулювання батьками. Доки такій дитині догоджають, вона мила й привітна, любить батьків, але як тільки щось не по її норову, вона перестає любити їх. У відповідь на це батьки, які також не вміють любити безумовно, позбавляють дитину любові взагалі. Погодьтеся - це порочне коло, у результаті якого підліток стає озлобленим i розчарованим.
Щоб дитина відчула вашу любов, ви повинні знайти особливий шлях до її серця i навчитися проявляти свою любов, виходячи з цього. Діти по-різному відчувають любов, але кожна дитина потребує її. Існує 5 способів (основних), якими діти виражають любов:
1) дотик;
2) слова заохочення;
3) час;
4) подарунки;
5) допомога.
Якщо в сім’ї декілька дітей, то навряд мови їхньої любові співпадають. У дітей різні характери, i любов вони сприймають по-різному. 3 кожною дитиною необхідно говорити на її рідній мові любові. Але для того, щоб успішно впровадити даний шлях, нам необхідно ще раз підкреслити необхідність безумовної любові до дитини. I важливо пам'ятати, що до п'яти років у дитини неможливо встановити лише один шлях до його серця.
Дотик- один із найважливіших проявів любові людини. У перші роки життя дитини необхідно, щоб дорослі брали її на руки, обнімали, гладили по голівці, цілували, садовили їїна коліна тощо. Тактильна ласка однаково важлива як для хлопчиків, так i для дівчаток. Тому, коли ви виражаєте свою любов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж словами «Я тебе люблю».
Слова заохочення.Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто тому, що слова втратять усю силу i сенс. Пам'ятайте, що кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою. У спілкуванні з дитиною намагайтеся говорити спокійно i м'яко, навіть тоді, коли ви незадоволені. Слід менше вимагати від дитини i частіше просити її: «Ти не міг би...», «Може зробиш...», «Мені було б приємно, коли ти...». Якщо у вас вирвалося грубе зауваження, слід вибачитися перед дитиною. Пам'ятайте, що постійна критика шкодить їй; бо вона аж ніяк не є доказом батьківської любові Кожного дня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки, які свідчитимуть про любов до неї.
Час- це ваш подарунок дитині. Ви ніби говорите: «Ти потрібна мені, мені подобається бути з тобою». Іноді діти роблять погані вчинки саме з метою, щоб батьки звернули на них увагу: бути наказаним все ж краще, ніж бути забутим. Проводити час разом - значить віддати дитині свою увагу сповна. Форми сумісного проведення часу в кожній сім’ї різні: читання казок, бесіда за сімейною вечерею, гра у футбол, ремонт машини, допомога на дачі тощо. I як би ви не були зайняті, хоча б кілька годин на тиждень подаруйте не лише хатнім справам, телевізору, іншим власним уподобанням, а в першу чергу - своїй дитині.
Подарунок- це символ любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки дійсно турбуються про неї Багато батьків використовують подарунки, щоб відкупитися від дитини. Діти, які одержують такі подарунки, починають думати, ніби любов можна замінити різними речами. Тому пам'ятайте, що справа не в кількості. Не намагайтеся вразити дитину ціною, розмірами i кількістю подарунків. Якщо ви хочете віддячити дитині за послугу - це плата, якщо намагаєтеся підкупити її - хабар. Справжній подарунок дається не в обмін на щось, а просто так. Сюрпризами можуть бути тільки різдвяні подарунки та подарунки до дня народження. Інші подарунки краще вибирати з дітьми, особливо якщо це одяг. Подарунки не обов'язково купувати. Їх можна знаходити, робити самим. Подарунком може стати все, що завгодно: польові квіти, камінчики, чудернацької форми гілочки, пір’ячка, горішок тощо. Головне - придумати, як його подарувати.
Допомога.Материнство та батьківство багато в чому подібні до професій, i дуже нелегких. Можна сказати, що кожний з батьків несе відповідальність за виконання довгострокового (принаймні до досягнення дитиною 18 років) контракту, що передбачає ненормований робочий день. Кожного дня діти звертаються до вас із різноманітними запитаннями, проханнями. Завдання батьків - почути їx i відповісти на них. Якщо ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю, то душа її наповнюється любов'ю. Якщо батьки буркотять i сварять дитину, така допомога її не радує.
Допомагати дітям - не означає повністю обслуговувати їx. Спочатку ми дійсно багато робимо за них. Проте потім, коли вони підростуть, ми мусимо навчити їх всьому, щоб i вони допомагали нам.
На кожному етапі розвитку дитини ми використовуємо різні «мови» нашої любові Тому для батьків важливо обрати саме ту «мову» (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомога), яка веде до серця дитини.
Сучасна сім’я несе найбільшу відповідальність за виховання дитини.
Саме вона має виконувати головне завдання — забезпечувати матеріальні та педагогічні умови для духовного, морального, інтелектуального й фізичного розвитку юного покоління.
Двадцять порад батькам про те, як виховати успішних дітей
1. Читайте дитині, читайте з дитиною, слухайте, коли вона читає. Хай вона бачить, що ви читаєте.
2. Навчіть дітей бути незалежними, не робіть все за них. Знайдіть інформацію про те, яких навичок потрібно очікувати від дитини певного віку. (Наприклад, коли вона має вміти зав’язувати шнурки).
3. Нещодавні дослідження (опубліковані виданням Business Insider) свідчать, що найуспішнішими стають люди, яких у дитинстві батьки привчили робити щоденні домашні справи, в яких був розклад. Тож давайте дітям роботу по дому.
4. Встановіть правила і будьте послідовними, дотримуйтесь правил і розпорядку дня для дитини.
5. Будьте авторитетними, а не авторитарними. Не кричіть на дітей, не будьте жорсткими.
6. Слухайте дітей, відкладіть геть свої телефони. Вчіться спілкуватися наживо.
7. Інколи батьки кажуть: “Я говорю зі своєю дитиною”. Але вони говорять до неї, а не з нею. Якщо ви маєте спільну розмову, тоді навчаєте дитину, як спілкуватися із суспільством.
8. Ми говоримо, що діти мають свободу вибору, але вони не народжуються зі здатністю робити хороший вибір. Тому наша відповідальність – навчити цього. Це не означає відкривати шафу і казати: обирай, що одягнути. Адже дитина може взимку обрати футболку. Дайте натомість вибрати серед трьох речей, які підходять до погоди і місця, в яке йде дитина.
9. Якщо дитина не хоче робити вибір, або їй не подобається те, що їй запропонували, ваше завдання – навчити її контролювати емоції. Діти мають розуміти, що емоції, які вони відчувають, – справжні. Ми маємо навчити їх називати “злість”, “радість”, “щастя”, контролювати і розпізнавати в інших. А також розуміти, що вони справжні для іншої людини.
10. Сфокусуйтеся на процесі, а не результаті. Діти потребують простору для помилок, бо навчаються. Вони мають навчитися виправляти помилки й бути відповідальними за свій вибір.
11. Двомовність або знання багатьох мов допоможе дитині в майбутньому, бо їй доведеться працювати з людьми, які не знають її рідної мови. Лінгвістичні навички включають у себе щось більше, ніж просто володіння мовою. Вивчаючи мову, ви вивчаєте також, ким є люди, які нею говорять, їхню культуру.
12. Не вимагайте від дітей говорити іноземною мовою після першого заняття. Для вільного соціального спілкування потрібно 2-3 роки, а вільне володіння академічною мовою потребує до семи років вивчення. Усе приходить з часом.
13. Заняття музикою допомагає розвивати слухову пам’ять, а отже – полегшує вивчення мов.
14. Не знаю, чому “нудно” стало поганим словом. Нудьгувати – добре, це дає час подумати.
15. Коли діти роблять щось добре – хваліть їх, але не так, щоб вони вважали себе королями та принцесами. Так у них розвинеться здорова самооцінка, і вони знатимуть, коли похвала заслужена, а коли – недоречна.
16. Допомагайте дітям формувати образ здорової людини. Зараз дівчатка думають, що повинні мати ідеальну шкіру, пишні губи, бути дуже худими. Пам’ятайте, що стандарти краси постійно змінюються.
17. Коли ви нарікаєте на школу чи вчителя – знайте, що це вплине на здатність школи навчати вашу дитину.
18. Не забувайте приділяти час собі, щоб дитина бачила, що ви особистість. Не робіть її найважливішою у своєму житті так, щоб у вас не було стосунків з іншими людьми – це вплине на її власну здатність будувати стосунки.
19. Розвивайте в дитині сильне відчуття родини. Запровадьте сімейні ритуали, які робитимете разом. У вас має бути спільний сімейний час – наприклад, обід.
20. Допомагайте дітям зрозуміти їхнє місце у світі – діліться з ними мовою вашої родини, розповідайте родинну історію чи спогади.
Анкетування «Які ви батьки?»
Більшість батьків свято переконані, що вони гарні батьки. Про своїх дітей одні батьки розповідають стороннім лише хороше, а інші — не соромляться жалітися на них... Стосунки батьків і дітей — вічна проблема, з якою зіштовхується кожне покоління. Чому в одних сім’ях — мир і спокій, а в інших — сварки, крики і скандали? Якими бачать діти своїх батьків? Якими батьками ви насправді є? На ці запитання допоможе відповісти цей тест. Виберіть свої варіанти відповідей на 10 запитань і позначте їх.
1. Чи читаєте ви своїй дитині книжки перед сном? — систематично — 3; — інколи — 1; — ніколи, читає дружина (чоловік, бабуся, дідусь тощо) — 0; — а навіщо забивати дурницями дитині голову перед сном? — 2.
2. Чи довіряє вам дитина свої таємниці і переживання? — у хвилини відвертості — так — 3; — про всі таємниці дізнаюся від сусідів, вихователів (вчителів), знайомих — 4; — а навіщо мені її таємниці? — 1; — як мені знадобиться дізнатися, натисну — і все скаже — 2.
3. Скільки часу за день ви спілкуєтесь з дитиною? — стільки, скільки конче необхідно — 2; — з ранку до ночі — 4; — увесь вільний час — 3; — я не маю часу для спеціального спілкування — 1.
4. Якщо вихователька (вчителька) не задоволена поведінкою чи результатами навчання вашої дитини, що ви зробите? — дам прочухана, не дозволю дивитися мультики (піти погуляти тощо), примушу визубрити новий матеріал тощо — 2; — допоможу дитині розібратися в ситуації (зрозуміти складний матеріал) — 3; — дитина отримала зауваження (погану оцінку) — нічого страшного, наступного разу виправиться — 1; — влаштую скандал виховательці (вчительці) — 4.
5. Як ваша сім’я проводить літній відпочинок? — тато — в один бік, мама — в другий, діти — до бабусі (в табір тощо) — 1; — намагаємося провести відпочинок разом — 3; — відправляємо дітей до бабусі чи в табір, а самі їдемо відпочивати — 2; — куди дитина захоче, туди й поїде — 4.
6. Після сварки з дитиною хто першим починає миритися? — той, хто першим усвідомить свою провину — 3; — ніхто і ніколи, все налагоджується само собою — 1; — певна річ, дитина, вона ж наймолодша — 2; — завжди я, шкода ж дитини! — 4.
7. Чи намагаєтеся ви виконати всі бажання своєї дитини? — так, стараюся виконати усі — 4; — так, якщо маю кошти і час — 3; — бажання — так, примхи — ні — 2; — це діти мають виконувати бажання дорослих — 1.
8. Як часто ви даєте дитині вказівки, поради, робите зауваження? — постійно — 2; — не втручаюсь в життя дитини — 4; — у разі необхідності — 3; — давати поради і вчити жити — безнадійна справа, тому я усім раджу цього не робити — 1.
9. Чи здатні ви віддати свою дитину надовго (більше місяця) на виховання державному закладу чи родичам? — тільки якщо нема іншого виходу — 3; — так я і роблю — 2; — ніколи в світі — 4; — де захоче, там і житиме — 1.
10. Якщо дитина без дозволу взяла гроші і потратила на свої витребеньки, що ви зробите? — шкуру здеру! — 2; — поговорю, поясню, чому так не можна робити — 3; — то й нехай, «все найкраще — дітям!» — 4; — в моєму домі гроші не валяються абиде — 1.
А тепер підрахуйте суму балів за усі ваші відповіді. Нижче наведені розшифровки отриманих чисел.
Від 10 до 15 балів Ви — байдужа мати чи батько. Для вас дитина — другорядний продукт вашого життя, досить обтяжливий додаток, щоб не сказати тягар. Ваше життєве кредо: «Хочу пожити для себе!», і саме на цьому базуються ваші стосунки з дитиною. Оскільки ви живете тільки власним життям, в якому для дитини місяця нема, то ваша байдужість, відповідно, рано чи пізно викличе байдужість до вас з боку дитини. Рік у рік емоційна відстань між вами і дитиною зростатиме і зрештою перетвориться на прірву. Ви не потребуєте і не відчуваєте радості і тепла від спілкування з дитиною. Вас пов’язують лише побут, матеріальні речі. Коли дитина виросте і стане самостійною, порвуться й ці ниточки, тож ви станете не потрібні одне одному навзаєм.
Від 16 до 25 балів Ви — тиран. Вважаючи себе найголовнішим членом сім’ї, на якому «все тримається», ви вимагаєте від дитини незаперечного послуху і покірності. Для вас існує лише ваша думка, а думка, бажання, проблеми дитини вас не цікавлять, оскільки не є важливими. Ви твердо знаєте, як треба виховувати дитину, і чітко дотримуєтесь своїх правил. Опір дитини вас обурює і доводить до шаленства. Можливо, ваша дитина намагається врятуватись від вас тим, що замикається в собі і мовчки, покірно вислуховує ваші нотації та виконує ваші вимоги. Цілком можливо, що коли «ваша слухняна овечка» виросте, то почне робити все навпаки, тож матимете цілковиту протилежність тому, чого ви навчали довгі роки. А можливо, збереже зовнішню слухняність і намагатиметься триматись від вас якнайдалі...
Від 26 до 34 балів Ви — справді хороша мати чи батько. Маєте повний контакт з дитиною, знаєте її таємниці, проблеми, радощі й болі. Дитина вважає вас своїм другом, не хоче засмучувати вас своєю поведінкою, а якщо все-таки так стається, то ви швидко знаходите порозуміння, і конфлікт не переростає у хронічні скандали. Ви знаєте свою дитина і можете передбачити її реакцію чи поведінку у певних ситуаціях. Дитина почувається захищеною у сім’ї. У вас справжні близькі стосунки, що не переходять в панібратство, бо ви вмієте зберігати дистанцію і авторитет, бути вимогливим при потребі.
Від 35 до 40 балів Ви — прислуга своєї дитини. За власним бажанням ви обслуговуєте її не тільки в побутовому сенсі, а й у моральному: дитина крутить вами, як собі хоче, пристосовує вас до своїх потреб і виконання бажань, вважаючи себе пупом землі. Будьте готові до того, що коли вона виросте, то не буде рахуватися з вами. Можливо, ви свідомо приносите себе в жертву, але задумайтесь ще й про таке: плекаючи егоїста, ви виростите нещасну людину, бо рано чи пізно ваша дитина з’ясує, що світ таки не крутиться тільки навколо неї. І хтозна, чи зможе вона з цим примиритися...
