Просвіта

Як розпізнати ризик суїциду в підлітків

У підлітковому віці дитина переживає бурхливий емоційний період. Етап становлення її окремої й незалежної особистості рясніє перепадами настрою й дуже часто містить суїцидальні думки. Як розпізнати, що дитина планує розлучитися з життям, перш ніж стане занадто пізно?

Думки про самогубство, на диво, виникають у дуже великої кількості підлітків. За підрахунками дослідників, етап планування суїциду переживає практично кожна четверта дитина. На жаль, якщо ми не розпізнаємо ознак самогубства, яке насувається, або якщо батьки недооцінять помічених ними симптомів суїцидальних намірів, це може призвести до трагедії. То ж яка поведінка дитини може свідчити про ризик суїциду?

Невід'ємним елементом стану, супутнього формуванню суїцидальної поведінки, є пресуїцидальний синдром. Його симптоми досить помітні для уважного спостерігача, ігнорувати їх у жодному разі не можна. Тривожними для батьків повинні бути такі ситуації:

• розмови про самогубство – якщо підліток каже про самогубство, то це не просто «такі собі роздуми». Такий симптом, безумовно, не можна недооцінювати. Найчастіше прихованою причиною розмов про самогубство є крик про допомогу, бажання звернути на себе увагу. Якщо цього не зробити і проігнорувати дитину, вона більше не знайде у своєму арсеналі інструментів якогось іншого способу звернути увагу на себе і свою проблему. У результаті, може зробити суїцидальну спробу;
• розмови про суїцидальні думки в однолітків, подруг або однокласників – іноді дитина не каже про самогубство прямо. Вона може розповісти про чужі наміри розлучитися з життям. Така поведінка може завуальовуватися розмовою, а іноді й бути ризикованою, оскільки сильний емоційний зв'язок підлітка з однолітками може сіяти небезпечне «насіння» в їхньому співтоваристві;
• надмірна самокритика й переживання із приводу своїх поразок і невдач – дуже низька самооцінка підлітка, бачення джерела всіх проблем у самому собі, які показують, що дитина почуває себе нікчемною, нічого не вартою й не бачить шансів змінити цю ситуацію, – це також застережливий сигнал. Перед суїцидом завжди відбувається звуження свідомості, яке призводить до того, що майбутній самогубець просто не бачить іншого виходу із ситуації, окрім як піти із життя;
• захоплення кумирами, які вчинили самогубство, – батьки повинні бути особливо уважними в тих ситуаціях, в яких кумир дитини (музична зірка, медійне обличчя, актор/актриса кіно) позбавив себе життя. Після кожного самогубства зірки з'являється так званий синдром Вертера, тобто підвищена кількість самогубств серед шанувальників (фанатів) свого кумира;
• прослуховування «похмурої» музики, читання літератури, сюжети якої, так чи інакше торкаються теми суїциду, теж можуть свідчити про зацікавленість смертю й самогубством;
• раздарювання важливих речей друзям або своїй сім'ї. Протягом дуже короткого періоду до суїциду дитина намагається «попрощатися» зі своєю сім'єю та друзями. Попередженням повинні служити ситуації, коли підліток віддає свої особисті дрібнички й ті речі, яких ще кілька тижнів тому за жодні скарби світу не позбувся би;
• соціальна ізоляція – період дорослішання – це період інтенсивного спілкування. Відсутність друзів і практично повне соціальне відчуження дитини можуть бути важливим симптомом. Якщо вона цілими днями не виходить з дому, ні з ким не зустрічається, ні про кого не розповідає, варто звернути увагу на присутність інших симптомів наявності суїцидальних думок;
• депресивний стан – печаль, зниження енергетичного потенціалу, утрата апетиту, надмірна сонливість та інші симптоми депресії завжди повинні викликати більшу настороженість батьків і готовність прийти на допомогу своїй дитині.

Джерело: https://childdevelop.com.ua/articles/psychology/266/

Онлайн-консультація

Як знизити в дитини

 рівень стресу й тривоги

Безсумнівно, почуття тривоги властиве не тільки дорослим, а й дітям. Його прояви виявляють практично у 20 % школярів. Однак ще більша кількість дітей переживають стрес, що не діагностується як тривожний розлад. Як же можна допомогти дітям знизити рівень стресу та тривоги?

1. Заохочуйте дітей дивитися страху в очі, а не уникати його

Якщо ми боїмось якоїсь стресової ситуації, то намагаємось уникати її. Але такий підхід не позбавляє нас від тривоги. Якщо дитина навчиться дивитися страху в очі, вона побачить, що поступово її тривога почне зменшуватись. Тіло не може тривалий час перебувати у тривожному стані, тому через якийсь час ми починаємо заспокоюватись. Як правило, тривога починає відступати через 20–45 хвилин після виникнення тривожної ситуації.

2. Поясніть дитині, що бути неідеальним – це нормально

Часто ми відчуваємо необхідність у тому, щоб наші діти досягли успіху у спорті, навчанні та інших сферах діяльності. Але іноді ми забуваємо, що діти повинні бути просто дітьми. Ось і виходить, що у школі головне отримувати оцінки, а не насолоджуватися навчанням і розумінням нових знань. Середній бал – це, звісно, добре, але можна і краще, й т. п. Усе це зовсім не означає, що прагнути до кращого не обов'язково. Треба спонукати дитину старанно ставитись до навчання, але при цьому розуміти та приймати її помилки й недоліки.

3. Зосередьтесь на позитивних аспектах

Дуже часто стурбовані й напружені діти можуть зануритись у негативні думки й самокритику. Усю свою увагу вони зосереджують на тому, що «склянка наполовину порожня», і турбуються через певні майбутні події. Чим більше ви будете акцентувати увагу на позитивних якостях своєї дитини й на позитивних аспектах ситуації, що склалась, тим легше їй буде самій зосередитись на позитивних емоціях.

4. Не забувайте про види діяльності, що сприяють розслабленню

Дітям потрібен час, щоб розслабитись і бути дітьми. На жаль, іноді навіть веселі види діяльності можуть бути цілком спрямовані на успіх і результат, а не на радість самого процесу. Дуже важливо, щоб дитина гралась і займалася чимось заради задоволення. Це можуть бути найрізноманітніші види діяльності: гра з іграшками, заняття спортом, малювання, чаювання або ж прості пустощі.

5. Сформулюйте свою модель психологічних реакцій і позитивного мислення

Ваша дитина завжди буде повторювати за вами. Якщо ви уникаєте стресових ситуацій, вона також буде всіляко ухилятись від них. Якщо ви подивитеся своїм страхам в очі, так зробить і ваша дитина. Якщо ви будете приділяти час собі та знаходити час для своїх інтересів, вона також зрозуміє, що турбота про себе є важливою частиною її життя. Якщо ви будете знаходити щось позитивне в різних ситуаціях, ваша дитина теж буде налаштовуватись позитивно. Діти наслідують поведінку своїх батьків. Тому якщо ви дбаєте про психологічне здоров'я дітей, обов'язково подбайте і про себе.

6. Винагороджуйте дитину за хоробрість

Якщо ваша дитина справляється зі своїми страхами, відзначте її похвалою, обіймами, якоюсь дрібницею на зразок наклейки або частування. Така форма мотивації не буде вважатись підкупом. Заохочуйте свою дитину, і вона буде намагатись не уникати стресових ситуацій.

7. Установіть режим сну

Визначте час, коли дитина буде лягати спати, і дотримуйтесь його навіть у вихідні. Придумайте якийсь приємний ритуал перед сном хвилин на 30–45 (наприклад, разом почитайте книгу або послухайте аудіоказку). Це допоможе дитині заспокоїтись після активного дня й легко заснути.

8. Нехай дитина не боїться проявляти неспокій

Якщо дитина каже, що їй тривожно чи страшно, не кажіть «Ні, не вигадуй», «Усе добре». Це нічим їй не допоможе. Швидше за все, це призведе до того, що дитина буде вважати, що ви не слухаєте або не розумієте її, і вона залишилась наодинці зі своїми хвилюваннями. Краще дайте відповідь на її занепокоєння словами «Ти виглядаєш трохи наляканим. Що тебе непокоїть?». Потім порозмовляйте про емоції та страхи дитини.

9. Допомагайте дитині вирішити проблему

Після того як ви запевнили, що вірите словам дитини, чуєте, про що вона каже, допоможіть їй вирішити цю проблему. Але це не означає, що ви повинні зробити все за неї. Ви повинні допомогти їй визначитися з можливими варіантами. Якщо ваша дитина може назвати кілька способів – чудово. Якщо ні, перерахуйте кілька можливих варіантів, і нехай вона вибере з них те рішення, яке, на її думку, буде найбільш сприятливим.

10. Зберігайте спокій

Діти звертають увагу на те, як реагують на певну ситуацію їхні батьки. Ми всі бачили, як спіткнувшись, маленька дитина відразу дивиться на батьків, щоб визначити, якою буде їхня реакція. Якщо батьки стурбовані, дитина заплаче. Це все тому, що малюк дивиться на реакцію батьків у тій чи іншій ситуації. Діти різного віку вловлюють емоції своїх батьків і реагують на них. Якщо ви хвилюєтеся, дитина відчує вашу тривогу й сама почне нервувати ще більше. Якщо ви хочете знизити рівень її тривоги, то повинні контролювати себе. Для цього ви можете розмовляти ще більш спокійним тоном або зробити кілька глибоких вдихів для розслаблення. Не забувайте і про свою міміку. Ваше обличчя повинно відображати спокій.

11. Виконуйте вправи для розслаблення

Іноді, щоб допомогти дитині знизити рівень стресу та тривоги, необхідні найпростіші вправи для розслаблення. Нехай дитина зробить кілька повільних, глибоких вдихів (проробляйте їх разом з нею, щоб ви дихали в одному ритмі). Або ж нехай вона уявить себе десь у тихому та приємному місці, наприклад, на пляжі чи в гамаку. Попросіть дитину закрити очі й уявити все до найдрібніших подробиць – звуки, запахи, відчуття.

Наприклад, закрийте очі й уявіть, що ви на пляжі. Прислухайтесь до шуму хвиль, які набігають і відпливають. Прислухайтесь до криків чайок. Зосередьте свою увагу на теплому піску під вашими ногами й на теплих променях сонця, які огортають теплом вашу шкіру. Ваша дитина може скористатись такою технікою розслаблення, як тільки відчує перші ознаки тривоги.

12. Ніколи не відступайте!

Справитися з тривогою та стресом – завдання непросте. У дітей дуже часто змінюється джерело тривоги. Іноді вам може здаватися, що ви тільки те й робите, що заспокоюєте свою дитину. Але якщо дитина буде регулярно застосовувати техніки для контролю рівня стресу та тривоги, то з часом навчиться справлятися зі стресовими ситуаціями. Головне – не відступати!

Джерело: https://childdevelop.com.ua/articles/psychology/2870/

Просвіта

Техніки корекції дитячої поведінки поведінки

"Переговори навпаки” — хороший спосіб впливу на дитину

Часто найпростіші ситуації — наприклад, лягти спати або піти з парку, — призводять до суперечок між батьками і дитиною на чверть години. Це по-справжньому втомлює.

Робін Берман, мама, психолог і автор книги “Hate Me Now, Thank Me Later” — “Ненавидиш мене зараз — подякуєш потім” пропонує один, на її думку, найбільш ефективний метод, що допомагає зупинити маленького балакуна. Вона називає це «переговорами навпаки». Він чимось нагадує чарівне заклинання. Працює це таким чином: ви повинні заявити дитині, що більше не збираєтеся торгуватися з нею. Далі ви пояснюєте дитині, що якщо вона ще раз спробує виторгувати що-небудь для себе, то не отримає не тільки того, на що сподівається, але й того, що ви запропонували їй з самого початку. Давайте розглянемо невеликий приклад:

БАТЬКО: Сьогодні лягаєш в 20:00.
ДИТИНА: Але я хочу погратися до пів на дев’яту!
БАТЬКО: Ні, ти ляжеш у вісім.
ДИТИНА: Але це занадто рано!
БАТЬКО: Ляжеш без чверті вісім.
ДИТИНА: Гаразд, у вісім.
БАТЬКО: Ні, тепер тільки в половині восьмого.

Якщо ви зумієте утримати свої позиції, ваш малолітній оратор зникне – і на його місці виникне чарівне дитя в симпатичній піжамі, готове негайно влягтися в ліжко.

А що думаєте ви про такий метод?

Сходи неминучої долі

Найджелл Латта винайшов прекрасний метод регуляції поведінки для дітей, які мають проблеми із встановленням меж, не чують і не розуміють «ні», поводять себе нахабно і не розуміють норм, з якими нереально домовитись ніяким способом. Є одне АЛЕ – цей метод підходить для дітей, які вже розуміють концепцію часу (з 6 років).

Отже, що треба зробити?

Намалюйте на аркуші паперу прості сходи, на зразок тих, що зображені нижче.

Верхня сходинка означає час, коли дитина зазвичай лягає спати. Нижня сходинка означає час, коли вона повертається зі школи. Сходинки між ними відповідають півгодинним інтервалам часу. Якщо діти ще досить маленькі, то можна розбити післяобідній час на п’ятнадцятихвилинні інтервали.

Прикріпіть цей листок на холодильник, так, щоб його було добре видно.

Прикріпіть магніт на верхній сходинці сходів. Магніт буде грати роль прапора, який позначає час лягати спати. Якщо у вас кілька дітей, у кожної дитини має бути свій окремий прапор.

Кожен день починається з того, що прапор встановлюється на верхній сходинці, наприклад, о 8 годині вечора.

Якщо дитина поводить себе погано, прапор опускається на одну сходинку (дитину обов’язково треба попередити, щоб дати шанс вибрати). Якщо погана поведінка не припиняється (зазвичай на рахунок «1-2-3» – щоб дати час подумати), то прапор опускається ще на одну сходинку.

Прапор опускається до тих пір, поки ваше прохання не буде виконане або поки прапор не опуститься до сходинки, відповідної поточному часу. Припустимо, прапор опустився до сходинки «3:30». Якщо зараз половина четвертого, то дитина відправляється в ліжко.

Дуже важливе правило!
Втрачений час можна повернути назад, виконавши яку-небудь корисну і гарну справу в якості компенсації.

Деякі приклади компенсацій:
• підмести підлогу;
• винести сміття;
• вимити посуд;
• прибрати в своїй кімнаті;
• почистити пилососом килим;
• зробити що-небудь приємне для брата чи сестри, яких тільки що образив.
Важливо, щоб у дитини був вибір між корисними справами. Вибір збільшує шанс слухняності.
Я раджу батькам завести картки, з яких дитина сама буде вибирати відповідні компенсації. На кожній картці потрібно записати назву корисної справи і перерахувати кроки, необхідні для її виконання.

Зрозуміло, що одні корисні справи вимагають більше зусиль, ніж інші, тому за їх виконання можна піднімати прапор відразу на два щаблі (1:00), наприклад, за повне прибирання кімнати. Складність завдань залежить і від віку дитини.

Після того як дитина виконала корисну справу, ви всіляко хваліть її і робіть так, щоб вона відула задоволення від виконаної роботи. Вона повинна зрозуміти, що вередувати і бешкетувати гірше, ніж працювати на загальне благо.

В кінці дня, коли прапор НЕ спустився ні на одну сходинку, дитина отримує нагороду. За добре проведений тиждень також має бути нагорода. Ви повинні самі вирішити, якої кількості хороших днів достатньо для того, щоб назвати тиждень «гарним». Можна почати з двох днів, а потім, у міру поліпшення поведінки, збільшувати цю кількість. Не винагороджуйте дорогими речами. Краще, хай це буде додатково проведений час в розважальному центрі, білет в цирк, в кіно на мультфільм…

“Якщо моя дитина не іде спати так рано, навіть якщо її покарати?”
Це найбільш часте заперечення з боку батьків. Батьки побоюються, що їхні діти відмовляться йти в ліжко, або, що ще гірше, вважають, що у них не вистачить рішучості змусити своїх дітей лягти спати. Якщо і ви так вважаєте, то вам тим більше потрібно якомога швидше скористатися цим способом і забезпечити контроль над своїми дітьми. Адже ваші діти і так вже вийшли з під контролю.
Вихід з такої ситуації тільки один – з цього моменту тільки ви повинні приймати рішення, що робити і що не робити дітям. Якщо ви сказали, що потрібно лягати спати, то вони обов’язково підуть спати, незважаючи навіть на потоп та інші катастрофи. При необхідності візьміть і силоміць віднесіть їх в ліжко; якщо буде потрібно, сидіть всю ніч (чи день) біля дверей їх кімнати. Ніякого іншого варіанту, крім слухняності, не передбачено. Якщо прапор говорить про те, що потрібно лягати спати зараз, то дитина йде спати. Природно, нікого не можна змусити спати насильно, але дитина повинна переодягнутися в піжаму і лягти в ліжко або хоча б залишатися у своїй кімнаті. Годувати їх вечерею можна, але тільки в цій же кімнаті. Якщо дитина ніяк не йде в ліжко, можна відібрати у неї які-небудь речі – все що завгодно. Можна взагалі залишити в її кімнаті тільки матрац з подушкою і ковдрою і повернути речі тільки після того, як вона стане слухатися.
Твердо стійте на своєму, і вони обов’язково зрозуміють, чого від них хочуть.

Ключові фактори успіху
Успіх методу «сходи неминучої долі» залежить від того, як його застосовувати. Головний секрет, і при цьому дуже простий, полягає в тому, щоб діяти, як машина. Ніяких суперечок, криків або докорів. Взагалі ніяких емоцій. Це просто сходи. Відповідальність за хорошу поведінку лежить виключно на дитині. Якщо вона вирішила вести себе добре, то тим краще.
Ключовий фактор тут – неминучість. Піймавши себе на тому, що ви сперечаєтеся, кричите або щось доводите, негайно зупиніться. Заспокойтеся і просто застосуйте правило.
Коли дитина зрозуміє, що сперечатися з вами марно, вона все-таки віддасть перевагу тому, щоб послухатися. Якщо ви вважаєте, що тепер вам доведеться все життя укладати дітей відразу після обіду, то я запевняю вас, що це не триватиме більше двох-трьох днів. Найвпертіші діти з тих, з якими мені доводилося працювати за п’ятнадцять років, трималися не більше чотирьох днів. Але це, звичайно, за умови, що батьки не відволікалися і виконували рекомендації як роботи

 

Діаграма з наклейками: графік гарної поведінки

Багатьом сама ідея діаграми з наклейками здається нудною. Найчастіше це стверджують ті люди, які «все перепробували, але безуспішно». Як правило, завжди виявляється, що вони не змогли усвідомити головну думку. Їм здається, що діаграма з наклейками – це всього лише аркуш паперу з наклейками. Тому вони спочатку захоплюються цією ідеєю і намагаються втілити її в життя протягом деякого часу; потім наклейки губляться; ще через якийсь час діаграма падає за холодильник, де її знаходять через кілька років під час переїзду.

Величезна перевага діаграми з наклейками полягає в тому, що вона представляє чітку структуру, якій можна дотримуватися при виробленні гарної поведінки. При правильному використанні вона не тільки дасть дітям необхідні стимули для гарної поведінки, але й допоможе вам призначити відповідне покарання для поганої поведінки.

Секрети використання діаграм з наклейками

• Кожна діаграма відповідає семи дням тижня, з понеділка по неділю.

• Кожен день ділиться на сім двогодинних блоків, приблизно таких.
Підйом – 8:00
8: 00-10: 00
10:00 – полудень
Полудень – 14:00
14: 00-16: 00
16: 00-18: 00
18:00 – відбій

• Якщо поведінка дитини була гарною, в кінці кожного двогодинного періоду вона отримує веселий смайлик (або горну наклейку).

• Якщо дитина поводила себе недобре, то вона отримує сумний смайлик, а за жахливу поведінку отримує хрестик.

Будьте якомога більш послідовними. Завжди відзначайте хорошу поведінку веселими смайликами, а погану поведінку – сумними смайликами і хрестиками.

• Якщо дитина отримала п’ять із семи наклейок за день, то вона отримує жетон .

• Якщо вона отримує хоча б один хрестик за день, то жетон їй не дають.

• Жетони можна накопичувати і «витрачати» на різні нагороди. Наприклад, за один жетон можна розповісти додаткову казку на ніч, а за десять жетонів можна зводити її в кіно.

• Вигадуйте нагороди за жетони разом з дітьми. Так можна їх швидше зацікавити і захопити системою, підтримуючи мотивацію на високому рівні.

• Якщо дитина заслужила жетон, то віднімати його вже не можна. Що заслужено, то заслужено, незалежно від подальшої поведінки.

• Жетони, як і смайлики, повинні бути чимось привабливим і цікавим.

У нас в будинку ми користуємося в якості жетонів маленькими дзвіночками, які придбали в магазині «Все для дому». Вони не тільки виглядають приголомшливо, але і дуже голосно дзвенять. Не забувайте в кінці кожного двогодинного періоду підходити разом з дитиною до діаграми і влаштовувати з передачі смайлика цілу подію. Те ж саме стосується і видачі жетону в кінці дня. У нашому будинку дзвіночки – це справжнє диво. Ми їх обожнюємо.

Деякі вважають за краще вказувати на діаграмі не тільки тимчасові інтервали, але й конкретну поведінку – наприклад, застелити ліжко або почистити зуби. Я віддаю перевагу давати нагороди просто за хорошу поведінку протягом цього періоду. Протягом дня всяке може трапитися, так що краще надати собі і дітям деяку свободу вибору і орієнтуватися на загальні показники.

У такому випадку обіцянка нагороди стане непоганим стимулом для того, щоб дитина повела себе так, як потрібно. Замість того щоб говорити: «Меліса, я тобі п’ятий раз повторюю – негайно прибери свої іграшки!» – Скажіть: «Меліса, якщо ти не прибереш іграшки до того часу, як я повернуся, ти не отримаєш наклейку».

Заодно можна спробувати припинити подальше погіршення поведінки протягом дня: «Меліса, у тебе вже два сумних смайлика. Якщо хочеш отримати дзвіночок, поводь себе весь день добре. Адже тобі не вистачає всього одного дзвіночка до походу в кіно ». Обіцянка жетона допоможе дитині зрозуміти, що вона підійшла до небезпечної межі і що в її ж власних інтересах виправитися.

Незабаром ви самі побачите, що система наклейок та жетонів захопить ваших дітей і послужить їм додатковим стимулом для зміни поведінки.

У світі дітей обіцянка жетона – цілком достатній привід для того, щоб поставити черевики на полицю до тих пір, поки мама не дорахував до трьох.

Джерело: https://dytpsyholog.com/2015/04/05/%d0%ba%d0%be%d1%80%d0%b5%d0%ba%d1%86%d1%96%d1%8f-%d0%bf%d0%be%d0%b2%d0%b5%d0%b4%d1%96%d0%bd%d0%ba%d0%b8/

 

Психопрофілактика

Психологічна бібліотека

Книги, які варто прочитати разом з дітьми

Як розповісти дітям про складне? В цьому вам, шановні батьки, допоможуть книги. Тут ви знайдете відповіді на всі дитячі запитання простою, доступною їм для розуміння, мовою.

1. Гжегож Касдепке “Велика книга почуттів” 

Це справжня революція у вихованні дітей! Разом із цією книгою дітлахи ознайомляться із різноманітними почуттями, а отже пізнають себе! Це збірка кумедних оповідань про пані Мілку, особливу виховательку , клоуна з лялькового театру й дітлахів із дитячого садочка, яких ви неодмінно полюбите. У «Великій книзі почуттів» ви знайдете, зокрема, історії про смуток, сором, зневагу, ревнощі, любов, ненависть, чесність, повагу, сміливість, співчуття, страх, почуття вини, а ще розповідь про те, звідки беруться діти. Наприкінці кожного оповідання є практичні поради для дітей та дорослих.

 

2. Аудариня А., Путниньш М. «Откуда беруться дети»

Кольорові комікси про появу дитини – намальований весь процес від зачаття і виношування плоду до пологів і обрізання пуповини. Книга, яка відповідає на ряд питань на сексуальну тему.

3. Бретт Дорис “Жила-была девочка, похожая на тебя… Психотерапевтические истории для детей»

Що говорити дитині, яка боїться темряви? Або маленькому педанту, який відмовляється робити те, що у нього відразу не виходить добре? Або тому, кого докучають в школі однолітки? Або тому, хто пережив розлучення батьків? … У книзі австралійського дитячого психолога Д.Бретт читач знайде цілу купу прикладів, рецептів та рекомендацій для цих та багатьох інших проблемних ситуацій.

4. Анна Герцог “Не в капусті і не лелека”

В Оскара та Мії скоро з’явиться братик чи сестричка. І це страшенно цікаво! Як малюк взагалі опиняється в маминому животику? Чи падає йому на голову їжа, коли мама обідає? Чим відрізняються хлопчики від дівчаток? На всі ці дитячі запитання книга має делікатні пояснення з цікавими розповідями та картинками. Наприкінці книги, дізнавшись багато нового, Мія та Оскар радіють народженню маленького братика.

5. Гжегож Касдепке “Бон чи Тон, або гарні манери для дітей”

 Бонтон – французьке слово, яке означає “гарні манери”. А їх, поза всяким сумнівом, краще мати кожному, хто вважає себе вихованою та культурною людиною. Є гарні манери, про які ми знаємо вже змалечку. Наприклад, про те, що не можна балакати, коли їси. Або перебивати співрозмовника. Або колупатися в носі чи обгризати нігті. Це всім відомо. Але є манери, про існування яких можна дізнатися з порадника гарних манер або… із цієї книжки. Прочитавши її, ви точно за жодних обставин не осоромитеся. Навпаки, відчинивши двері перед сусідкою, поступившись місцем у транспорті жінці або подавши руку мамі чи бабусі, яка виходить із трамваю, ви точно всіх приємно вразите.  А якщо вивчите, про що “говорять” столові прибори  – тоді Вас точно можна буде брати навіть на прийом до президента. Читайте цю книжку – і переконаєтеся: мати гарні манери анітрохи не складно. Особливо, коли вивчаєш їх із таким знавцем, як Ґжеґож Касдепке.

6. Кали Давид, Блок Серж «Враг». Книга допоможе вашим дітям зрозуміти, що таке війна, ворог і купу різних незрозумілостей на дану тему. “Ворог” – антимілітаристська книга італійського письменника Давида Калі і французького ілюстратора Сержа Блоку. Втомлений від нескінченної війни солдат сидить в окопі і думає про “ворога” – про те, кого командири у своїх агітках зобразили справжнім чудовиськом, що вбиває жінок і дітей. Написаний від першої особи, по-дитячому простим текстом Калі розкриває все більш і більш самостійні роздуми героя, а лаконічні, але дуже виразні малюнки Блоку точно передають відчуття, які охопили солдатів – порожнечі, страху і самотності. Зрештою солдат розуміє: війну у що б то не стало треба припинити. Для цього він вирішує проникнути у ворожий окоп, де його чекає зовсім не те, що він очікував побачити.

7. Окесон Ким Фупс, Эриксон Эва «Как дедушка стал привидением»

Дана книга допоможе дитині зрозуміти і пережити втрату. Книга про те, як жив-був хлопчик, якого звали Його Есбен, і був у нього дідусь, якого він називав Дідусем. Але одного разу все змінилося, вірніше, Есбен і раніше називав свого дідуся Дідусем, тільки Дідуся не стало. Мама сказала Есбен, що Дідусь відправився на небеса, а тато сказав, що Дідуся поховають і він стане землею. Але батьки помилялися, бо в той же вечір Дідусь повернувся і сів на комоді в кімнаті Есбена. З книжки про привиди Есбен і Дідусь дізнаються, що люди стають привидами, якщо щось не доробили у своєму житті. Дідусь приходить до хлопчика щоночі, і вони разом намагаються згадати, що  ж  Дідусь забув.

8. Петрановская Людмила «Что делать, если…».

Відомий дитячий психолог в захоплюючій формі розповість вашій дитині як правильно діяти в складних ситуаціях, з якими вона стикається на кожному кроці, а барвисті кумедні картинки допоможуть їй подолати страх і уникнути небезпеки. Ви дізнаєтеся що робити, якщо: ти загубився; не встиг вийти з вагона метро; ти один вдома, а в двері дзвонять; тобі зустрілися чужі собаки; твоя кішка залізла на дерево; занадто жарко і занадто холодно; погода стає небезпечною; тебе дражнять хлопці; з тобою ніхто не дружить; тебе сильно кривдять; пристає незнайомий чоловік; ти боїшся темряви і монстрів.

9. Петрановская Людмила “Что делать если…2”

У новій книзі відомого психолога мова піде про вибір, про прийняття рішень, про відповідальність, про те, як важливо вміти оцінювати ризики. Вона стане розумним співрозмовником для школярів і безцінним помічником для їхніх батьків. Ваші діти дізнаються що робити, якщо: поранився, у будинку вимкнули світло, застряг у ліфті, у будинку почалася пожежа, щось сталося під час купання, вчитися важко, друзі замислили щось погане чи пропонують спробувати наркотики, закурити або випити.

10. Р.М. Ткач – «Сказкотерапия детских проблем»

Казкотерапія, коригуюча поведінку і настрій дитини, є одним з найбільш обережних і приємних методів виховання. Слово фантазії засвоюється надовго, тому що містить приховане навіювання. Головне, щоб казка мала відповідний алгоритм, точно спрямований на вирішення конкретної проблеми, що враховує канали сприйняття дитини і, звичайно, її інтереси.

Книга розкриває секрети психологічної допомоги дітям від 3 до 10 років. Автор просто і докладно передає дбайливим батькам і початківцям психологам знання, приклади та рекомендації для вирішення багатьох проблемних ситуацій за допомогою терапевтичних казок.

11. Януш Катерина Мерви Линдман «Как я появился на свет».

Що відбувається в животі у мами довгі дев’ять місяців? Як виходять хлопчики і дівчатка? Звідки дитина знає, коли їй народитися? Ця книжка – подорож у таїнства життя. Всі діти скоюють цю подорож, але ніхто з них не пам’ятає про неї… Настала пора прочитати книгу “Як я з’явився на світ” і пройти цей шлях.

Джерело: https://dytpsyholog.com/2018/02/05/11

Психопрофілактика

Якщо дитина не підкоряється правилам

Сьогодні дитячі психологи розходяться в думках про те, як правильно виховувати дітей, як правильно застосовувати принципи позитивної дисципліни, які правила підходять для різних вікових груп дітей тощо.

Від батьків досить часто можна почути: «Ми намагалися встановлювати правила для своєї дитини. Ми пояснювали, що, якщо дитина буде їх порушувати, її чекатимуть наслідки. Ми зробили все, що могли - і це не дало ніякого результату. Наша дитина так і залишилась некерованою (грубою, зухвалою тощо). Якщо ви виховуєте дитину, можливо, вам теж приходили в голову подібні думки.

Багато батьків перепробували всі можливі способи, щоб дисциплінувати дитину, і досі впевнені, що нічого не працює. Те, що дитина не реагує ні на які способи привчити її до дисципліни, тільки дратує батьків. Якщо все це знайомо і вам, поставте собі кілька запитань:

1. Чи послідовна я в своїх правилах чи застосовую їх час від часу?

Послідовність у правилах дисципліни необхідна для того, щоб виховувати дитину ефективно. Якщо батьки застосовують наслідки у вихованні дитини тільки від випадку до випадку, вона може швидко зрозуміти, що батьки непослідовні і можуть передумати. Дитина може спробувати використовувати це в своїх інтересах. Наприклад, вона може подумати: «Я спробую порушити правила - можливо, мене не покарають».

Для батьків може бути корисно спробувати бути більш послідовними в своїх правилах, перш ніж думати, що наслідки для дитини не працюють.

2. Чи всі заодно в даній ситуації?

Іноді буває так, що інші родичі (бабусі, дідусі тощо) не знають про правила і наслідки, які ви встановлюєте для дитини. Іноді вони свідомо порушують правила, коли вас немає поруч. Це може стати проблемою.

Діти завжди беруть приклад зі своїх батьків, але й інші близькі родичі теж можуть мати вплив на них. У таких ситуаціях варто взяти ініціативу в свої руки і переконатися, що у вихованні дитини всі заодно. Це буде тільки на благо дитині.

3. Чи відстежую я поведінку своєї дитини?

Для цього ви можете використовувати «таблицю відповідальності». Це хороший спосіб пояснити дитині правила, обов'язки по дому або бажану поведінку, а також повідомити, які наслідки її чекають у випадку, якщо вона не буде дотримуватися правил.

Перевага такого способу в тому, що він може швидко покласти край суперечкам з дитиною з приводу того, чи справедливо ви чините по відношенню до неї. Ви завжди можете аргументувати свої дії тим, що «так написано в таблиці».

Якщо дитина виконує домашні обов'язки або дотримується правил, вона отримує галочку або зірочку. Якщо ж ні, ви можете запитати дитину: «Які наслідки передбачені за те, що ти зробив (або, навпаки, не зробив)?»

«Таблиці відповідальності» можуть допомогти дитині стати більш самостійною. Також вони допомагають їй зміцнити впевненість у собі, тому що дитина починає думати: «Я можу бути організованою. Я можу доводити справу до кінця. Я молодець. Я здатна на багато що».

4. Які наслідки я застосовую? Чи достатньо вони суворі?

Наслідки найбільш ефективні тоді, коли дитина тимчасово позбавляється привілеїв - не може дивитися телевізор, грати в комп'ютерні ігри, гуляти з друзями тощо.

Якщо наслідки будуть дуже м'якими, дитина навряд чи захоче підкорятися. Коли батьки встановлюють правило і вимагають його дотримання, залишаючись при цьому непохитними, але люблячими, коли вони застосовують наслідки за недотримання цих правил, вони роблять дитині величезну послугу. Вони не злі - вони просто ефективно виховують дитину.

Зрештою, якщо не батьки навчать дитину тому, що за кожним неправильним вибором чекають погані наслідки, то хто ж?

Тому перш ніж думати, що дитина некерована і не підкоряється ніяким правилам, батьки повинні відповісти на чотири запитання, описаних вище, і скорегувати свій підхід. І дитина, котра раніше здавалась неслухняною, зміниться.

Коли дитина виросте, вона буде глибоко вдячна батькам за їхню любов і ті життєві уроки, які вони їй надали.

Джерело:  https://childdevelop.com.ua/articles/upbring/8761/

Онлайн-консультація

Поради з управління гнівом для підлітків

Підлітковий вік – один із найважчих періодів у житті людини. Тіло в підлітковому віці суттєво змінюється, ви переживаєте почуття, які годі пояснити. Одне з таких почуттів – гнів, і він здатен вивести вас із себе.

Як стверджують психологи, коли почуття гніву в підлітків виходить із-під контролю, воно може призводити до деструктивної поведінки. Це, своєю чергою, спричиняє проблеми у школі, у взаєминах із людьми довкола, загалом негативно впливаючи на життя підлітків. Ті з них, які не можуть упоратися з почуттям гніву, схильні до проявів вербальної та фізичної агресії.

На щастя, почуттям гніву можна навчитися управляти. Є певні техніки, за допомогою яких підлітки можуть навчитися розпізнавати почуття гніву й контролювати його. Щоб керувати гнівом, підлітку важливо визнати свої почуття, не звинувачувати у їх появі інших людей або обставини.

Розгляньмо низку рекомендацій, які допоможуть опанувати почуттям гніву.

Навчіться правильно виражати гнів

Ключ до всіх емоцій – знання того, як їх виявляти. Щоб зрозуміти свої емоції, ви потребуватимете певного часу, тому що емоції постійно змінюються й завдають болю. Коли ви виявляєте свої емоції (смієтеся, коли вам радісно, або плачете, коли сумно), то стаєте щасливішими. Із почуттям гніву дещо складніше, але є способи виразити і його, при цьому не втрачаючи самовладання.

Найгірше, що ви можете робити у хвилини гніву, – ламати речі або розкидати їх кімнатою. Зрештою, вони ще знадобляться вам або їх власнику.

Деякі люди, щоб виплеснути гнів, не цураються побити подушку або вдарити нею об стіну. Цей спосіб досить безпечний – він не шкодить ні подушці, ні стіні, ні вам.

Використовуйте техніки, що допомагають опанувати гнів

Подеколи висловити свої емоції немає змоги. Проте потреба виплеснути гнів лишається. Найкраще для цього прислужаться техніки самоконтролю. Для їх опанування може знадобитися певний час, але ці техніки справді працюють.

Почніть із глибокого дихання. Гнів викликає викид адреналіну в кров, і завдяки глибокому диханню ви можете розслабитися та зменшити його концентрацію. Якщо вам важко глибоко дихати, просто повільно порахуйте до десяти.

Самоконтроль важливий не тільки в підлітковому віці. Він знадобиться вам упродовж усього життя. Самоконтроль потрібен, навіть якщо ви цього не усвідомлюєте. Контролюючи себе, ви не скривдите маму, критикуючи обід, який вона приготувала, або товариша, захопленого новим напрямком у музиці. Складність у тому, що коли у вас змінюється гормональний фон і з'являються нові емоції, вам стає важче контролювати себе. І щоб знову навчитися цього, вам необхідно докласти зусиль.

Навчіться розуміти свої почуття

Пробуючи контролювати свої емоції, ви маєте більше дізнатися про почуття гніву й навчитися його розпізнавати. Навчіться вловлювати свій гнів до того, як він набере такої потужності, що контролювати його стане неможливо.

Перший крок в управлінні гнівом – це точно знати, що ви відчуваєте в той чи інший момент. Ви можете думати, що ваші почуття – це щось неправильне або несправедливе. Але важливо прийняти свої почуття й спробувати зрозуміти, що їх викликало. Коли ви будете знати, що викликало у вас гнів, ви зможете його опанувати.

Перш ніж намагатися втрутитися в ситуацію, яка спричинила у вас гнів, подумайте про інші способи впоратися з нею. Ви можете вдарити свого кривдника, але це не означає, що так варто робити. Продумайте різні варіанти ваших дій і їх можливі наслідки, перш ніж реагувати на ситуацію. Це дасть вам повне уявлення про те, який варіант для вас є найкращим. Такий метод широко відомий як «управління ризиками», і дуже важливо, щоб підлітки оволоділи ним. Це допоможе їм уникнути багатьох неприємних наслідків.

Джерело: https://childdevelop.com.ua/articles/psychology/6883/

Психопрофілактика

ДОРОГА У 5 КЛАС: 

ОСОБЛИВОСТІ, ТРУДНОЩІ, ПРОБЛЕМИ У НАСТУПНОСТІ

 

Перехід учнів із початкової школи до середньої справедливо вважається кризовим періодом. Багаторічні спостереження педагогів та шкільних психологів свідчать про те , що цей етап неминуче пов’язаний зі зниженням успішності, хоча б тимчасовим. Учням, які звикли до певних порядків початкової школи, потрібен час, щоб пристосуватися до нового темпу і стилю життя. Часто зовнішні зміни збігаються у часі з початком фізіологічних змін в організмі дітей. Усе це, безперечно, відбивається на успішності.

П'ятий клас — один з визначних етапів у житті людини. Це не просто перехід від одного ступеня до іншого. У початковій школі провідною  була пізнавальна діяль­ність, головні спрямування дитини були зорієнтовані на навчання, для неї було важливе схвалювання вчителя, батьків за успіхи у навчанні. Було цікаво вчитися, пізнавати нове!

 На час переходу у 5 клас діти вивчили ази наук. Все більше на перший план  виступає бажання спілкуватися з однолітками, бути прийнятим та визнаним. Тому на емоційне самопочуття дитини все більше впливає те, як складаються  її стосунки з товаришами. Суттєво змінюється характер самооцінки школярів цього віку (в цей перехідний пе­ріод можна говорити про кризу самооцін­ки). Незадоволення собою поширюється і на навчальну діяльність, здавалось би, вже опановану діяльність.

В результаті виникає психологічна незахищеність перед новим етапом розвитку, незадоволення собою, взаєминами з іншими критичність результатів навчання. Все це може стати, з одного боку, стимулом до розвитку, а може й негативно відбитися на характері, стати перешкодою для повно­цінного формування особистості.

Проблемним на перехідному етапі для п'ятикласників є складність адаптації у відно­синах з новими вчителями-предметниками, яка супроводжується часто конфліктами, взаємним незадоволенням. Авторитет­ний вчитель зникає, а на його  місце приходять декілька, кожний зі своїми вимогами та підходом. Дитина губиться,і, і якщо пер­ші кроки взаємин невдалі, шукають винуватого: частіше вчителя, рідко — себе.

Тому для класного керівника необхідними  є м’якість, увага, переживання за дитину, не допускається покарання. Перебудова  існуючого стереотипу -- справа нелегка,  яка потребує багато зусиль  і часу.  Процес, протягом якого йде становлення особистості п’ятикласника, залежить від того, наскільки успішно буде проходити перехідний етап.  Як може проявлятися дезадаптація? У вигляді реакції активного протесту (агресивність, негативізм  у відносинах, напруженість, роздратованість); у вигляді  пасивного протесту (депресія, наявність страху,  відсутність інтересу до навчання,  шкільного життя); у вигляді реакції тривожності (невпевненість, напруженість, нестійкий контакт з однолітками).

Отже, період переходу молодших школярів до середньої ланки навчального закладу , як правило пов’язаний з певними ускладненнями. Упродовж одного – трьох місяців триває процес адаптації, який не завжди позитивно впливає на успіхи дитини. У цей період відбуваються зміни у психіці дитини, трансформуються усталені життєві поняття, розвивається теоретичне мислення, пам’ять і сприйняття стають осмисленими. Якщо в початковій школі діти тільки ознайомлювалися з навчальною діяльністю, то в середній – опановують основи самостійних форм роботи, активніше розвивають пізнавальну інтелектуальну сферу.

  Вікові особливості молодшого підлітка: 

ü потреба в гідному становищі в колективі однолітків, в сім'ї;

ü підвищена втомлюваність;

ü прагнення обзавестися вірним другом;

ü прагнення уникнути ізоляції, як в класі, так і в малому колективі;

ü підвищений інтерес до питання про "співвідношенні сил" в класі;

ü прагнення відмежуватися від усього підкреслено дитячого;

ü  відсутність авторитету віку;

ü відраза до необґрунтованих заборон;

ü сприйнятливість до промахів учителів;

ü переоцінка своїх можливостей, реалізація яких передбачається у віддаленому майбутньому, відсутність адаптації до невдач;

ü відсутність адаптації до положення "гіршого";

ü яскраво виражена емоційність;

ü вимогливість до відповідності слова справі;

ü підвищений інтерес до спорту.

Все це відображається на емоційному стані дітей. Воно характеризується організованістю та навчальною незібраністю. Знижується інтерес до навчання, самооцінка, підвищується ситуативна тривожність.

 Можна виділити ряд особистісних, інтелектуальних, навчальних якостей, які допомагають дитині у 5 класі.

 Це насамперед достатній рівень інтелектуальної зрілості. П’ятикласник повинен вміти мислити поняттями, використовувати логічні операції, володіти мовою.

 По-друге, адаптацію полегшує вміння навчатися. Дитина, яка знає і володіє основними компонентами навчальної діяльності (планування, навчальна діяльність, контроль, оцінка, має навчальну мотивацію) буде більш успішною.

 Простіше буде адаптуватися дитині впевненій в собі, незалежній, не тривожній, яка має високу самооцінку, високий статус в колективі.

 Якщо інтелектуально і особистісно дитина не доросла до 5 класу, то замість адаптації виникає дезадаптація. Вона може виникати в колі спілкування із однолітками та вчителями (замкненість, агресія, конфліктність, страх, обман) в сімейному спілкуванні і навчальній діяльності.

До чого повинна адаптуватися дитина в п’ятому класі?

• До великої кількості нових учителів;
• кабінетної системи навчання;
• підвищення вимог до самостійності й самоорганізації учнів;
• більш інтенсивного навантаження у навчанні;
• нових навчальних предметів;
• меншої емоційної участі з боку вчителів;
• нових учнів класу.

У нормі процес адаптації триває від 4 до 7 тижнів. Особливо напруженим виявляється перший місяць навчання у п’ятому класі. Однак є діти, яким необхідно більше часу для того, аби освоїтися й звикнути до змін у їхньому шкільному житті.

Прояви шкільної дезадаптації

1. Зниження уваги на уроках, нездатність до тривалого зосередження (критично, якщо раніше дитина була уважнішою).

2. Труднощі у навчанні, всуціль до стійкої неуспішності.

3. Порушення у стосунках з однокласниками і/або вчителями: агресивність, конфліктність, негативізм, невпевненість, неприйняття учня з боку однокласників/вчителя, негативне ставлення до нього.

4. Емоційні порушення:

• зниження рівня комунікативності, емоційної стійкості, самоконтролю, соціальної сміливості, замикання у собі;
• збільшення показників емоційної збудженості, тривожності, нейротизму.

5. Симптоми психосоматичних розладів:

• пригнічений настрій;
• підвищена стомлюваність;
• порушення сну, апетиту (порівняно з періодом, коли дитина навчалася в четвертому класі);
• головний біль, біль у животі, ознаки застуди, які зникають, щойно мине загроза того, що потрібно йти до школи, і т. ін.

6. Значне збільшення кількості соматичних захворювань у дитини після початку навчання у п’ятому класі школи.

7. Відмова ходити до школи.

Причини шкільної дезадаптації

Помилки виховання в сім’ї, що можуть призвести до дезадаптації:

• неприйняття дитини батьками;
•  дефіцит батьківської любові до дитини;
• виховання дитини за типом «кумир сім’ї»;
• завищені сподівання щодо навчальної успішності дитини, у результаті чого будь-яку невдачу вона сприймає неадекватно;
• розмови про вади школи або вчительки замість того, щоб акцентувати увагу дитини на приємних моментах;
• часті конфлікти з приводу навчання дитини, після чого все пов’язане зі школою втрачає найменшу привабливість;
• байдуже ставлення батьків до навчання дитини.

Порушення у системі стосунків у школі, що можуть призвести до дезадаптації:

• негативний досвід стосунків з однокласниками та/або вчителем початкової школи;
• негативний психологічний стан учня, спричинений власне процесом навчання, або зумовлений некоректним ставленням до неї з боку вчителя;
• індивідуальна чутливість центральної нервової системи учня;
• негативне ставлення п’ятикласника до вчителя(-ів);
• порушення стосунків з однокласниками у п’ятому класі.

Проблеми у наступності між початковою і середньою школою:

• певна невідповідність (розрив) у вимогах між програмами четвертого й п’ятого класів;
• різке підвищення інтенсивності навчання (темп, обсяг, складність матеріалу збільшуються);
• зниження ступеня контролю й емоційної підтримки з боку вчителів;
• різке підвищення вимог до самостійності, самоорганізації учнів;
• обмеження можливості індивідуального підходу до учнів, порівняно з початковою школою;
• формалізація контактів між учнями й вчителями.

Індивідуальні причини учня:

• невисокий інтелектуальний потенціал;
• затримання психічного розвитку;
• гіперактивність;
• труднощі у довільній регуляції поведінки, уваги, навчальної діяльності;
• несформованість мотивації навчання;
• завищена самооцінка та рівень домагань дитини або батьків;
• підвищена вразливість нервової системи;
• підвищений рівень тривожності у дитини;
• агресивність;
• замкненість;
• повільність (інертність нервових процесів);
• соматична ослабленість;
• несформованість навичок і прийомів навчальної діяльності, яка призводить до зниження успішності;
• низький рівень успішності за результатами засвоєння програми початкової школи;
• почуття некомпетентності;
• дезадаптація або низький рівень адаптації до школи у 1–4-х класах.

Рекомендації вчителям щодо профілактики дезадаптації п’ятикласників

• Демонструвати віру в успіх дитини.
• Звертатися до учнів на ім’я.
• Використовувати «горизонтальні» жести й відкриту позицію у взаємодії з учнями.
• Контролювати силу та інтонацію голосу. У період адаптації у дітей чутливість до таких факторів ще вища.
• Запобігати частому використанню в мовленні слів-заперечень.
• Відокремлювати оцінювання конкретного вчинку від оцінювання особистості дитини.
• Уникати групової критики дитини або її роботи, а також порівнянь її помилок з постійними успіхами інших учнів.
• Порівнювати якість роботи дитини тільки з її попередніми роботами. Наголошуючи на помилках, слід окреслити шлях до успіху.
• Акцентувати увагу учня на його успіхах, перемогах. Створювати ситуації успіху.
• Надавати емоційну підтримку учням словами, поглядом.
• Підтримувати й заохочувати прояви активності в роботі на уроці у скутих, соромливих, тривожних дітей. Важливо звертати увагу інших учнів на успіхи таких дітей, підвищувати їхній статус у класі.
• Певний період краще не наполягати на публічних виступах і відповідях тривожних, невпевнених учнів. Невдалий виступ або відповідь перед класом може зафіксувати страх, підвищити загальний рівень тривожності.
• Чітко пояснювати всі вимоги до предмета й систему оцінювання досягнень.
• Здійснювати заходи щодо забезпечення наступності вимог до учнів під час переходу до середньої школи. Наприклад, взаємне відвідування уроків учителями молодшої й середньої школи у 4-5-х класах.
• Протягом першого півріччя під час планування уроків необхідно враховувати, що швидкість читання й письма, а також навички самоорганізації в роботі у п’ятикласників ще невисокі.
• Приділяти особливу увагу учням «групи ризику» щодо дезадаптації. Консультуватися зі шкільним психологом, організовувати взаємодію з  батьками таких учнів.
• Для формування сприятливого психологічного клімату в класі, навчання конструктивних способів взаємодії проводити заняття у тренінговій формі за темами: «Що таке дружба», «Як спілкуватися ефективно», «Як презентувати себе» і т. ін.
• Здійснювати психолого-педагогічну просвіту батьків шляхом проведення батьківських зборів за темами: «Психологічні особливості п’ятикласників», «Адаптація учнів до нових умов навчання й виховання в середній школі», «Конструктивна взаємодія батьків з підлітком» і т. ін.
• Ураховувати вікові й індивідуальні психологічні особливості учнів.
• Вибудовувати взаємодію вчителя й учнів на основі співробітництва.

За матеріалами А. А. Лєскова, Шкільному психологу. Усе для роботи №12 (96), 2016