Консультація "Особливості взаємодії з тривожними учнями. Рекомендації"

 Тривога — емоційний стан, який виникає в ситуаціях невизначеності й небезпеки і виявляється в очікуванні несприятливого розвитку подій.

Ознаки тривожності 

Тривожність у учнів виявляється в емоційній вразливості, боязні спілкуватися з незначущими людьми, плаксивості, нитті. 

Ознаки тривожності:

•   підвищена збудливість, напруженість, скутість;
•   страх перед усім новим, незнайомим, незвичайним;
•   невпевненість у собі, занижена самооцінка;
•  очікування неприємностей, невдач, осуду старших; 
•  старанність, розвинуте почуття відповідальності;
•  безініціативність, пасивність, боязкість;
•   схильність пам'ятати більше погане, ніж хороше. 

Рекомендації педагогам по роботі з тривожними дітьми: 

•  уникайте змагань і будь-яких видів робіт, які потребують від учня швидких дій; 
•  не порівнюйте учня з іншими; 
•  частіше використовуйте тілесний контакт, вправи на релаксацію; 
•  сприяйте підвищенню самооцінки учня, частіше хваліть його, але так, щоб він знав, за що; 
•  частіше звертайтеся до учня на ім'я; 
•  демонструйте зразки упевненої поведінки, будьте прикладом учню у всьому; 
•  ураховуйте можливості учня, не вимагайте від нього того, чого він не може виконати; 
•  постійно зміцнюйте у учня впевненість у собі, у своїх силах і можливостях; 
•  будьте послідовними у вихованні учня — не забороняйте йому без жодних причин того, що ви дозволяли раніше; 
•  намагайтеся робити учню якнайменше зауважень; 
•  уникайте покарань наскільки це можливо; 
•  не принижуйте учня, караючи його; 
•  спілкуючись із учнем, не підривайте авторитет інших значимих для нього людей — мами, тата, вихователя, друзів; 
•  довіряйте учневі, будьте з ним чесним і щирим, приймайте його таким, який він є. 

Рекомендації батькам по взаємодії з тривожними дітьми:

•  постійно підбадьорювати, заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях; 
•  виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності, уміння правильно оцінити їх, опосередковано ставитися до власних успіхів, невдач, не боятися помилок, використовувати їх для розвитку діяльності; 
•  формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей; 
•  розвивати орієнтацію на спосіб діяльності; 
•  розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей; 
•  щоб перебороти скутість, потрібно допомагати дитині розслаблюватися знімати напругу за допомогою рухливих ігор, музики, спортивних вправ інсценізації етюдів на прояв сміливості, рішучості; 
•  не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на вас. Навпаки, поставтеся до неї, до її обурення з розумінням і повагою: допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас; 
•  тільки тоді,коли емоції згаснуть, розкажіть дитині про те,як ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею вдалу форму висловлювання претензій; 
•  поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан, яким уже не можна керувати; 
•  набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.

Рекомендації для педагогів "Як мотивувати учнів під час дистанційного навчання?"

 Існує декілька моделей мотивацій учнів. Одна з них — модель ARCS. Вона будується на 4 основних елементах: увага, актуальність, впевненість та задоволення. Подивімося, як ми можемо покращити кожну складову, аби підвищити мотивацію учнів:

1. Увага
Нашу увагу можна поділити на 2 види:
Мимовільна — здивованість, наша реакція на щось неочікуване.
Довільна — допитливість, наше бажання виконати складну задачу.
Методи привернення уваги:
- Гумор. Зберігаємо увагу учнів за допомогою жартів.
- Конфлікт. Протиставляємо минулі знання учнів новим.
- Приклади. Пояснюємо матеріал у вигляді історій.
- Активна участь. Залучаємо аудиторію шляхом ігор, дискусій тощо.

2. Актуальність
Ті, хто навчаються, мають відчути, що інформація є корисною для них. Аби підвищити мотивацію учнів, використовуємо мову та приклади, що будуть їм близькими.
Корисні стратегії:
- Використання матеріалу. Пояснюємо, як можна використати цю інформацію.
- Доцільність сьогодні. Пояснюємо, чим ця тема актуальна сьогодні.
- Доцільність завтра. Пояснюємо, чому ця тема буде актуальною в майбутньому.
- Зразки. Даємо їм інтерв’ю відомих осіб, які пов’язані з нашою темою.

3. Впевненість
Аби досягти кращих результатів, учень спершу має відчути, що він може це зробити. Для цього вони мають управляти процесом навчання.
Підвищити впевненість можна такими способами:
- Цілі курсу. Пояснюємо учням цілі курсу, аби вони оцінили свою здатність їх досягти.
- Кроки до успіху. Перед кожним заняттям пояснюємо, як воно наблизить їх до цілі.
- Оцінювання. Пояснюємо учням, як вони можуть самостійно перевірити рівень своїх знань.
- Зворотний зв’язок. Допомагаємо їм зрозуміти, на якому етапі вони застрягли.

4. Задоволеність
Ті, хто навчаються, мають отримувати задоволення від здобутих знань або від вивчання нових. Це змусить їх повертатися до курсу із задоволенням.
Методи підвищення задоволеності:
- Нагороди. Винагороджуємо кожний крок учня до успіху.
- Можливості. Пояснюємо, які можливості відкриваються після опанування навички.
- Розмір нагороди. Робимо так, аби винагороди не перевищували складності завдання.
- Зворотний зв’язок. Нагадуємо учням про їх досягнення.

Вищий рівень мотивованості учнів допоможе досягти вищих успіхів не тільки їм, а і нам. Але пасивність тих, хто навчається, не завжди може бути результатом відсутності мотивації.

Джерело: Дитячий психолог

Психологічна просвіта для учнів "Конфлікти у шкільному середовищі"

Відомий французький письменник Антуан де Сент Екзюпері назвав людське спілкування найбільшою розкішшю на світі. Спілкування – дуже тонкий і складний процес. Кожен із нас вчиться цього все життя, здобуваючи досвід через помилки й розчарування.

      
           У психології сварку називають конфліктом. Слово «конфлікт» походить із латини й означає «зіткнення». Отже, конфлікт – це зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок, оцінок тощо. Кожен конфлікт має зав’язку, розвиток, кульмінацію і розв’язку. Конфлікт розвивається тоді, коли є інцидент. Це буває, наприклад, якщо одна із сторін ігнорує інтереси іншої. Якщо ж інша сторона відповідає тим же, то конфлікт з потенційного переростає в актуальний.
          Коли люди думають і говорять про конфлікт, вони найчастіше асоціюють його з агресією, погрозами, сварками і, ще гірше, із ворожістю. Внаслідок цього ствердилася думка, що конфлікт – це небажане явище, і його необхідно, по можливості, уникати, а якщо він все ж виникне, то відразу розв’язувати. Проте конфлікти не тільки можливі, але часом, особливо у групах високого рівня розвитку, є бажаними. Вони допомагають виявити різні погляди, одержати додаткову інформацію, вийти на новий рівень розвитку.
            Для того, щоб попередити конфлікт, необхідно прислуховуватися одне до одного, з’ясовувати, що об’єднує опонентів і в чому розбіжності в їх поглядах.

             Якщо сторони не можуть самостійно розв’язати конфліктну ситуацію, на допомогу прийде посередник, який може використати прямі або непрямі методи морального та психологічного впливу на тих, хто конфліктує. Прямі методи: зустріч окремо з кожною конфліктуючою стороною, вислухати, основну увагу звертаючи на факти, а не на емоції; опоненти висловлюються в присутності інших осіб, які теж беруть участь в обговоренні конфлікту.   Якщо за допомогою прямих методів конфлікт не вирішується, то ефективними можуть стати непрямі методи розв’язання конфлікту: метод «виходу емоцій» - на думку психологів, якщо людині дати можливість виявити свої негативні емоції, то поступово вони самі по собі зміняться на позитивні. Так само метод «відкритої агресії» – посередник спеціально дає можливість конфліктуючим сторонам висловити свої емоції одне одному. Вони змушені будуть сваритися на очах у інших людей і це дасть їм можливість розрядитися.

 

Є декілька стилів розв’язання конфліктів: конкуренція, співробітництво, компроміс, ухиляння та пристосування. Пройди тестування і дізнайся який стиль поведінки в конфлікті переважає у тебе.

 «Методика дослідження стилю поведінки в конфлікті» - пройти тестування

 СПОСОБИ РОЗВЯЗАННЯ КОНФЛІКТНИХ СИТУАЦІЙ:
1.   Гумор, спокійне ставлення до чогось або до когось.
2.   Визнання переваг.
3.   Компроміс. Угода на основі взаємних поступок.
4.   Третейський суд. Звернення за допомогою у розв’язанні конфлікту до незацікавлених осіб.
5.   Аналіз ситуації. Обговорювати ситуацію необхідно на нейтральній території.
6.   Конкуренція. Активне відстоювання своєї позиції, логічне аргументування.
7.   Відсторонення від участі в конфлікті.
8.   Пристосування. Виробити рішення, що задовольнило б усі сторони.
9.   Співпраця. Спільний пошук шляхів виходу із проблеми, варіантів, які задовольнили б обидві сторони.
10.    Ультиматум – висування рішучої вимоги  погрозою застосування способів впливу у випадку відмови.

11.    Знищення (моральне або фізичне).

 

Під час конфлікту більшість людей…

·         Сперечаються;

·         Намагаються зрозуміти одне одного;

·         Допомагають одне одному;

·         Кричать одне на одного;

·         Співпрацюють;

·         Уважно слухають одне одного;

·         Підозрюють одне одного;

·         Намагаються перемогти;

·         Посміхаються;

·         Б’ються;

·         Змагаються;

·         Звинувачують;

·         Ображаються;

·         Намагаються закінчити розмову;

·         Намагаються досягти компромісу.

 Вправа « Знайди істину».

Ситуація 1: У класі хтось розмалював парту. Коли класний керівник помітив це, то почав вимагати від учня, який за нею сидів, пояснень: навіщо він це зробив? Учень відповів, що зробив це не він. Класний керівник наполягав на тому, що учень - господар свого робочого місця, і повинен слідкувати за тим, що твориться з його партою.

• - Чи можемо ми сказати, що виник конфлікт між класними керівником і учнем?
• - Яка виникає проблема? 
• - Місце конфлікту?
• - Як би ви вирішили цю проблему?

Ситуація 2.Уяви, що ти  разом з друзями знайшов загублений вчителем листок. На ньому – розв’язання завдань завтрашньої контрольної роботи. Друзі сказали тобі, якщо не скажеш вчителеві, то всім забезпечені хороші оцінки з контрольної роботи. Як ти зробиш?

 Ситуація 3. Ніна прийшла із школи. Пообідала. Перевдягнулась. Пригадала, що мама просила вимити підлогу і начистити картоплі. Часу було ще достатньо, щоб виконати роботу до приходу матері. Саме в цей момент прийшла подруга Катруся. Пішли погратись. І... загрались. Ніна повернулась смерком, коли мама була дома.

Як ви думаєте, чи виникне конфлікт  і між ким у цих ситуаціях?   

• - Ваші дії в такій ситуації, щоб уникнути конфлікту.

Конфлікт – це норма, тут нічого не можна змінити. Людина приречена на конфлікти з першого дня життя. Конфлікти "створюються" людьми, вони — його сторони й учасники, як та сила, яка може і прагне побачити в його діях динаміку суспільного прогресу.

    З початком вивчення цього складного психологічного явища не вщухають суперечки про те, що є конфлікт — благо чи зло. Ряд психологів стверджують, що конфлікт це благо, тому що він:

•    - сприяє підвищенню ефективності діяльності;
•    - іноді може згуртувати колектив проти зовнішнього тиску.

Прихильники іншої точки зору стверджують, що конфлікт це зло, тому що він:

•    - веде до погіршення соціально-психологічної атмосфери;
•    - підвищує нервозність людей, призводить до стресів;
•    - відволікає увагу багатьох людей від виконання безпосередніх службових обов’язків.

На мій погляд, праві й ті й інші, тому що конфлікт — це надзвичайно складне та суперечливе психологічне явище, до глибинних причин виникнення та розвитку якого вчені тільки приступають. При всіх плюсах і мінусах конфліктів вони неминучі, більше того, найчастіше необхідні. Іноді без них проблема так і не вирішується.

Притча про хлопчика і цвяхи
          Жив собі хлопчик із жахливим характером. Якось батько йому дав мішок із цвяхами й велів по одному забивати їх у паркан щоразу, коли хлопчик втратить терпець і з кимось посвариться. У перший день хлопчик забив 37 цвяхів. Згодом він навчився володіти собою, і кількість цвяхів щодня зменшувалась. Хлопчик зрозумів, що легше навчитися опановувати себе, ніж забивати цвяхи.
          Нарешті настав день, коли він не забив жодного цвяха. Син підійшов до батька й сказав йому про це.
          Тоді батько велів синові витягати із паркана по одному цвяху тими днями, коли він не втратить самоконтролю, і ні з ким не посвариться.
         Минали дні і згодом син міг сказати батькові, що у паркані не залишилося жодного цвяха. Батько підвів сина до паркана і сказав: «Ти добре поводишся, але подивися, скільки дірок залишилося… Паркан ніколи не буде таким, як колись.»
 

         Коли ви з кимось сваритеся і говорите щось неприємне, ви залишаєте по собі такі ж рани, як ці дірки від цвяхів. І рани зостаються, попри те, скільки разів ви потім попросите пробачення. Словесні рани завдають такого ж болю, як і фізичні.

         Не залишайте на своєму шляху цих дірок. Не забивайте цвяхи ворожнечі, непорозуміння і жорстокості в душі людей. Будьте розумними, добрими і толерантними!!!

 

 

 

Консультація для батьків та педагогів "Контроль поведінки: як навчити цього дитину"

 Уявіть собі таку ситуацію. Після довгого робочого дня ви вирушаєте до магазину по продукти. Зробивши всі необхідні покупки, ви йдете до кас, стаєте в чергу й деякий час чекаєте. За кілька хвилин ви вирішуєте перейти в іншу чергу, помітивши, що касир там працює трохи швидше. У новій черзі ви стоїте й знову чекаєте, чекаєте й незабаром починаєте розуміти, що ця черга рухається не швидше попередньої. Ви вирішуєте не втрачати часу й перевірити повідомлення на електронній пошті. Коли всі вхідні прочитані, ви ховаєте телефон і починаєте неспокійно рухатись, метушитись, втрачаючи терпіння. Нарешті настає ваша черга. Ви вивантажуєте всі покупки на конвеєрну стрічку й раптом розумієте, що вони не рухаються до каси, тому що клієнт перед вами сперечається із приводу ціни одного зі своїх придбань. Коли проблема вирішується, касир нарешті вітає вас словами: «Добрий день, як ваші справи?». Ви відповідаєте: «Дякую, нормально, а ваші?».

Цікаво, що більшість із нас у подібній ситуації реагують саме так замість того, щоб дати більш достовірну відповідь, наприклад: «Я розгнівана» або «Цей магазин повинен найняти більше касирів», або «Мені довелось втратити в черзі цілих п'ятнадцять хвилин!».

Що ж допомагає нам терпіти такі ситуації й не втрачати самовладання? Ця здатність називається контролем поведінки.

Що таке контроль та управління власною поведінкою?

Контроль поведінки іноді називають «саморегуляцією» й належить він до нашої здатності:

• вести себе належним чином завдяки контролю над собою – це може означати прояв контролю над спонуканнями з метою припинити певні дії (наприклад, вживати алкоголь) або, навпаки, діяти певним чином, навіть якщо ми зовсім цього не хочемо (проявляти ввічливість до керівника, хоча він поводиться несправедливо стосовно нас);
• керувати нашою енергією, емоціями, увагою й поведінкою, роблячи це соціально прийнятним способом, який допомагає нам у досягненні цілей;
• зберігати спокій, зосередженість і пильність;
• справлятись із тим, що піддає стресу нашу нервову систему, наприклад, із сильним шумом, втомою, складними ситуаціями, завданнями та дратівливими факторами.

​Здатність регулювати або керувати поведінкою дозволяє нам зберігати концентрацію уваги у присутності відволікаючих чинників, фокусуватись на найважливішій інформації, дотримуватись черги, правил, чекати, адаптуватись до нових ситуацій, діяти соціально прийнятним способом, пригнічувати спалахи гніву й гідно зустрічати труднощі. Здатність управляти своєю поведінкою не виникає відразу, а розвивається поступово, з індивідуальною для кожної дитини швидкістю. Так, деякі діти краще справляються зі своїми щоденними стресами, ніж їх однолітки.

Здатність дитини керувати своєю поведінкою впливає на її подальший розвиток. Це підтвердив відомий експеримент із саморегуляції, в якому чотирирічним дітям давали один шматочок зефіру й казали, що вони можуть з'їсти його відразу ж або отримати кілька шматочків зефіру, але в тому випадку, якщо почекають і не стануть його їсти до того часу, доки дорослі не повернуться в кімнату. Близько 30% дітей проявили терпіння, у майбутньому вони змогли досягти кращих результатів у школі та університеті, рідше демонстрували антисоціальну поведінку й були менш схильні до вживання наркотиків.

​Оскільки існує зв'язок між контролем поведінки та мовою, дуже важливо, щоби батьки знали й розвивали здатність дитини до управління своєю поведінкою. Це допоможе їй отримувати більшу користь від занять, взаємодіяти із членами сім'ї, однолітками та краще вчитись у школі.

Як батьки можуть сприяти розвитку навичок контролю дитиною своєї поведінки?

Навчання дітей контролювати свою поведінку полягає не в тому, щоб учити їх сидіти тихо, дотримуватись інструкцій і контролювати самих себе. Ідеться про те, що необхідно забезпечити дітям таке навколишнє середовище, в якому вони зможуть вибирати, усвідомлювати вимоги, відчувати себе розкуто, «випускати пару» й заряджатись енергією для вирішення повсякденних проблем.

Ось кілька простих порад, які допоможуть батькам сприяти розвитку навичок контролю поведінки дитини.

1. Ретельно спостерігайте за вашою дитиною – станьте «детективом». Це означає, що батькам необхідно диференційовано висувати певні вимоги до своєї дитини, враховувати та знати ті чинники, які допомагають їй залишатися спокійною, звертати увагу на те, яким чином дитина контролює себе й що примушує її ставати недостатньо або надмірно збудженою.

Звертайте увагу на реакцію вашої дитини у відповідь на різні ситуації й заняття. Як тільки ви визначите фактори, які викликають у неї стрес, ви повинні намагатись мінімізувати їх і створити обстановку, в якій дитина зможе залишатися спокійною й зосередженою.

2. Демонструйте саморегуляцію на власному прикладі – у повсякденних заняттях використовуйте слова, дії та «внутрішній діалог», які будуть демонструвати ваш власний контроль своєї поведінки. При цьому цінність внутрішнього діалогу полягає в тому, що він покликаний втілювати ваші думки й почуття у слова.

• Вибираючи настільну гру, ви можете продемонструвати дитині, як необхідно контролювати своє спонукання (тобто прагнення й бажання) зробити свій вибір першою: «На цей раз гру вибиратимеш ти, бо минулого разу вибирала я».
• Якщо зламалась іграшка, ви можете продемонструвати здатність керувати й контролювати своє почуття прикрості: «О, це так сумно. Я дуже хотіла пограти цією іграшкою разом з тобою. Ну що ж, давай знайдемо іншу іграшку, з якою ми зможемо пограти так само цікаво».
• Якщо на дитину чекає складне заняття, ви можете продемонструвати їй навички вирішення завдань і наполегливість: «Так, це складне завдання. А якщо ми спочатку спробуємо вирішити ось цю його частину?».

​3. Ознайомте дитину зі словами для вираження думок і почуттів – це допоможе їй контролювати свою поведінку. Ось деякі прості слова, які діти можуть використовувати з раннього дитинства для того, щоб описувати свої емоції: «щасливий», «злий», «страшний» і «сумний». Для дітей з більш розвиненою мовою можна моделювати використання більш складних слів, таких як «почуття», «думати», «прикрість» або «заспокоєння». Ви можете використовувати ці слова, щоб описувати думки й емоції вашої дитини в повсякденному житті. Наприклад, якщо дитина засмучена раптовою зміною в розкладі, ви можете самі втілити її думки у слова: «Ти, здається, засмутився з приводу того, що нам довелося змінити свої плани».

4. Встановлюйте розпорядок дня й чітко озвучуйте свої вимоги – діти гірше контролюють власну поведінку й емоції, коли вимоги нечіткі або вони не знають, що буде далі. Використання розкладу, списків, попереджень про зміни, таймера або будь-яких інших засобів, які дають дітям чіткість і передбачуваність, допомагає знизити рівень стресу та зрозуміти, що буде далі.

5. Заохочуйте ігри з іншими дітьми – якщо вашій дитині важко контролювати свою поведінку, запрошуйте у гру дитину, яка добре володіє навичками управління поведінкою. Так ваш малюк буде вчитись на прикладі іншої дитини. Заохочуйте ігри вашого малюка з дітьми, які вміють дотримуватися черги, очікувати, домовлятися про правила й грати чесно.

6. Допомагайте своїй дитині грати винахідливо – під час рольових ігор діти практикують багато аспектів управління поведінкою. Для того щоб виконувати взяту на себе роль (наприклад, роль лікаря), дитина повинна пригнічувати свої природні реакції й уявляти собі реакції лікаря. Під час рольових ігор діти повинні приймати рішення й виконувати правила, включаючи рішення про використання тієї чи іншої іграшки й розподіл між собою певних ролей. Виконання ролі передбачає планування й демонстрацію різних емоцій і сценаріїв, а також їх наслідків. Заохочуйте рольові ігри дитини, примушуючи її виконувати різні ролі (наприклад, пожежного або офіціанта) й розігрувати ролі з іграшками (наприклад, їхати на іграшковій машині на автомийку). По можливості залучайте до рольових ігор інших дітей.

7. Дозвольте дитині керувати вами в іграх – зацікавленість дитини в іграх та інших заняттях сприяє покращенню концентрації уваги й підвищенню мотивації. Віддавши кермо влади своєму малюку, ви повинні відмовитись від встановлення власного порядку дій і рухатись у напрямку його інтересів. Коли ви дозволите дитині керувати розмовою та грою, то виявите, що ваша взаємодія триває довше й дитина приділяє більше уваги тому, що ви кажете й робите.

8. Грайте в ігри за правилами: уміння дотримуватись правил, встановлювати й застосовувати їх у ставленні до себе – це частина розвитку саморегуляції. Грайте в ігри із простими правилами, у такі як перегони, хованки, прості карткові та настільні ігри.

9. Заохочуйте ігри з фізичним навантаженням – фахівці рекомендують обмежувати час, проведений дітьми перед екранами телевізорів, частіше бувати на відкритому повітрі та грати в ігри, які передбачають фізичне навантаження. Брак фізичних вправ може стати стресовим фактором для організму вашої дитини, а ігри з фізичним навантаженням і заняття фізкультурою покращують здатність контролювати свою поведінку.

Групові ігри – це чудовий приклад ігор з фізичним навантаженням – ігор, в які грають з людьми (без іграшок), такі як перегони (у мішках, на «конях») та інші.

10. Дозволяйте дітям робити вибір і ставити перед собою цілі – надання вибору дає дітям деяке почуття контролю над навколишнім середовищем. А постановка цілей допомагає розвивати самоконтроль. Діти можуть ставити перед собою цілі на літні канікули або суботній вечір, планувати ігри із друзями або вибирати одяг на наступний день.

Зводячи до мінімуму стреси й вимоги повсякденного життя, створюючи умови, в яких діти можуть залишатися спокійними, уважними й зосередженими, ви допомагаєте їм заряджатись енергією, необхідною для того, щоби взяти уроки із ситуацій і справлятись з повсякденними проблемами. Крім того, допомагаючи дітям покращувати контроль поведінки, батьки сприяють розвитку мовних навичок і кращій успішності дітей у школі.

Джерело: https://childdevelop.com.ua/articles/psychology/1392/

16 днів проти насилля. Міжнародний день людей з інвалідністю

 За оцінками Світового банку 20% найбільш бідних верств жителів Землі є людьми з обмеженими можливостями і вимагають до себе особливої уваги. Загальна поширеність офіційно зафіксованої інвалідності в світі вже становить приблизно 10%, проте тільки на 2016 рік у світі налічувалося понад один мільярд людей (15 відсотків населення), які страждали різними формами інвалідності за медичними показаннями і критеріями ВООЗ.

Від того, як суспільство ставиться до тих, кому з тих чи інших причин важко або не можливо самостійно подбати про себе залежить рівень цивілізованості цього суспільства. Не дивно, що в давні часи і навіть аж до сучасної історії у людей, яких ми зараз відносимо до категорії - люди з інвалідністю, було дуже мало шансів на виживання взагалі. Це страшна правда - завжди і у всі часи турбота про людей з інвалідністю переважно трималася на щирій добрій волі окремих людей. Які шанси сучасних людей з інвалідністю на благополучне виживання без сторонньої допомоги зараз? Шанси не змінилися, їх просто немає.

Вони не вимагають до себе жалю, тому що, як ніхто давно усвідомили що це шлях в нікуди. Вони пристосовуються як можуть зі всіх своїх сил. Так сталося, адже на їх місці могла би опинитися будь-яка інша людина. І для їх виживання не потрібно щось особливе, лише елементарне - можливість жити, жити серед людей, бути в суспільстві і відчувати себе звичайними людьми, як і всім нам. 

Сучасне суспільство нарешті вирішило зробити крок до власної цивілізованості. Не можна не відзначити, що ті заходи, які були вжиті з боку офіційних державних структур багатьох країн, громадських організацій і громадянської позиції не байдужих до проблем інвалідів людей, принесли в нашу цивілізацію ті ноти надії, які раніше просто ігнорувалися. В кінці двадцятого сторіччя, з 1983-го по 1992-й рік, Організацією Об’єднаних Націй було проведено своєрідне «Десятиліття людей з інвалідністю». Час, у який наше суспільство постаралося дати собі відповідь, знайти себе в цій проблемі. Результати цього пошуку дали позитивні результати. Про проблеми людей з інвалідністю заговорили, питання перевели в площину активних практичних рішень, права людей з інвалідністю почали закріплювати на законодавчому рівні. Робота прийняла системний характер. Це радує.

За даними проекту DilovaMova.com, на своїй 47-й сесії у 1992-му році Генеральна Асамблея ООН в спеціальній резолюції № A/RES/47/3 проголосила щорічну подію всесвітнього масштабу - 3-е грудня стало датою Міжнародного дня людей з інвалідністю. Цілі цього Дня були виражені окремою резолюцією № A/RES/47/88, прийнятої на тій же сесії. Заходи, до яких в цей День закликає всі країни ця шановна міжнародна організація, повинні бути спрямовані на інтеграцію людей з інвалідністю у життя нашого суспільства. Це не складно. Це не варто відкладати. Від цього залежить наша цивілізованість.

У цей День ми приєднуємося до цієї міжнародної ініціативи і бажаємо всім, хто не байдужий цій проблемі, сил і здоров’я, засобів і успіху. Захищаючи гідності людей з інвалідністю ми захищаємо своє людське обличчя. Інвалідність - це не вирок. Практика показує, що люди з інвалідністю можуть бути і стають повноцінними і високо ефективними членами суспільства, відмінними фахівцями і навіть політиками, економістами, соціально активними і життєствердними людьми, які надихають багатьох, в тому числі і абсолютно здорових членів нашого суспільства.

Нагадаємо, що Міжнародний день глухих відзначають в останню неділю вересня. Його проводять в рамках Міжнародного тижня глухих. 13 листопада відзначається Міжнародний день сліпих, а місяцем раніше - Міжнародний день білої тростини, який проводять 15 жовтня з 1969 року. Міжнародний день боротьби за права інвалідів - 5 травня.

Не залишайтеся байдужими!

16 днів проти насилля. Міжнародний день боротьби з рабством

Щороку 2 грудня за рішенням Генеральної Асамблеї ООН відзначається Міжнародний день боротьби за скасування рабства.

Рабство може здатися застарілим поняттям, адже в більшості колоній воно було скасовано ще в XIX столітті. Однак вважати, що рабство в сучасному світі повністю викоренено, буде помилкою. Існують сучасні форми рабства, такі як сексуальна експлуатація, торгівля людьми, продаж наречених, шлюби з примусу, ряд форм дитячої праці, насильницьке вербування дітей для використання у збройних конфліктах, передача вдів у спадок та боргова кабала.

 

За деякими оцінками, кількість людей, які перебувають у рабстві - 27 мільйонів чоловіків, жінок і дітей, позбавлених людських прав і гідності.. Це число більш ніж удвічі перевищує загальну кількість рабів, привезених з Африки у часи трансатлантичної работоргівлі.

 

Завдання Міжнародного дня боротьби за скасування рабства — заохотити об’єднання зусиль урядів, громадянського суспільства та приватного сектора, спрямованих на викорінення всіх сучасних форм рабства.

 

За даними МВС, на сьогодні українці стали жертвами торгівлі людьми у 57 країнах світу.

 

Торгівля людьми — явище глобальне. Воно сильно впливає на країни, що знаходяться в стані політичної та економічної трансформації або постконфліктного стресу, які в основному і є країнами походження для всесвітнього кримінального процесу торгівлі людьми. Людей, що живуть в скрутних умовах, привертає можливість поліпшення свого життя в багатших і розвиненіших країнах, а в той же самий час в країнах призначення зростає попит на низькооплачуваних робочих в нелегальних трудових секторах економіки, а також в легальних трудових секторах з низькою заробітною платнею.

 

Аби не потрапити в тенета мисливців за «живим товаром», телефонуйте на безкоштовну  Національну гарячу лінію 527.

                                              Фільм "Життя на продаж"

16 днів проти насилля. Всесвітній день боротьби зі СНІДом. Не дай СНІДу шанс!

 

Не дай СНІДу шанс!

Україна є країною з високим рівнем поширення ВІЛ-інфекції. За національними оцінками нині в Україні 220 000 людей живуть з ВІЛ. Але лише 121 000 з них знаходиться під медичним наглядом. Це означає, що майже половина людей, які живуть з ВІЛ, не знають про свій ВІЛ статус.

Лише кожна п'ята молода людина проходила тестування на ВІЛ - решта ж не бачать у цьому необхідності, тому що не відносять себе до людей групи ризику.

 ВІЛ/СНІД на сьогодні є актуальною медико-соціальною проблемою в усьому світі. СНІД - нове інфекційне захворювання, яке фахівці визнають як першу у відомій історії людства дійсно глобальну епідемію. Ні чума, не чорна віспа, ні холера не є прецедентами, тому що СНІД рішуче не схожий ні на одну із цих і інших відомих хвороб людини. Чума забирала десятки тисяч життів у регіонах, де вибухала епідемія, але ніколи не охоплювала всю планету разом.  Вибухове розповсюдження ВІЛ-інфекції зумовило зростання наркоманії.

Що ж це за лихо? Коли і звідки воно взялося? СНІД, або Синдро́м набу́того імунодефіци́ту — важке інфекційне захворювання, спричинене вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), який вражає імунну систему людини, знижуючи при цьому протидію організму захворюванням. Перші випадки СНІДу діагностували у 1981 р. у США. Офіційно ВІЛ був виділений та ідентифікований у 1983 р. французськими вченими на чолі з Л. Монтеньє в Пастерівському інституті в Парижі. Впродовж двох місяців хворий помер. Сьогодні за добу у світі чотириста тисяч осіб заражується цією хворобою. Сам по собі СНІД не є смертельною хворобою, але функціонування його вірусу в організмі впливає на імунну систему так, що навіть проста нежить може призвести до смерті людини. З моменту виявлення першого у світі хворого на СНІД серед науковців не вщухають суперечки з приводу того, як саме виникла ця хвороба. Однозначної відповіді немає, є лише гіпотези.

Першу з них висловив американський дослідник Б. Корбетт більш ніж 20 років тому. Він вважає, що ВІЛ початково потрапив у кров людини від шимпанзе під час поділу туші чи через укус тварини, і для цієї версії є серйозні аргументи. Один з них – у крові шимпанзе знайдено вірус, який, потрапивши в людський організм може викликати хворобу, схожу на СНІД.

Більшість науковців вважають батьківщиною СНІДу Центральну Африку. Є версія, що вірус утворився під впливом радіаційного фону в районах Африки, які багаті на поклади урану.

Порівняно недавно виникла версія Е. Хупероу, що вірус з’явився внаслідок помилки науковців під час створення вакцини поліомієліту у 50-х р. минулого століття. Для виробництва цієї вакцини використовували печінку шимпанзе.

І, нарешті, остання з відомих версій – ВІЛ був створений у результаті генно-інженерних маніпуляцій, у процесі розробки чергового типу зброї. Ця версія не доведена, але й не спростована.

 

    Історії відомих людей

Фредді Мерк'юрі

Вокаліст гурту Queen Фредді Мерк'юрі про свою хворобу офіційно заявив 23 листопада 1991 року, а помер вже ввечері наступного дня у віці 45 років. Проте чутки про те, що Фредді ВІЛ-інфікований, вперше з'явилися ще в 1986 році.

Вважається, що до хвороби і загибелі його привела життєва формула того покоління: Sex, drugs, Rock-n-roll.

На прес-конференції в листопаді 1991 року в Лондоні співак зробив офіційну заяву щодо своєї хвороби.

"Я говорю про свій СНІД, щоб припинити всякого роду чутки в засобах масової інформації та щоб захистити спокій моїх близьких. Преса повинна сконцентрувати свою увагу на допомозі жертвам, щоб попередити більш широке розповсюдження хвороби, а не у цькуванні бідних, нещасних людей, часто зовсім не винних в тому, що вони заразилися. Хворі та помираючі люди і так надзвичайно вразливі", - сказав музикант.

Рудольф Нурієв  

Радянський і британський балетмейстер та танцівник Рудольф Нурієв помер від СНІДу 6 січня 1993 року. Про ВІЛ-інфекцію він дізнався в 1984 році, за рік до того як аналізи на цю хворобу стали загальнодоступними.

Після обстеження в одній з престижних паризьких клінік з'ясувалося, що ВІЛ розвивався в організмі Нурієва протягом останніх чотирьох років. Лікарі вирішили лікувати танцюриста новими ліками, які потрібно було вводити щодня у вигляді уколів.

Однак такого "ритму" Нурієв не витримав: через чотири місяці він відмовився від ін'єкцій. Після цього якийсь час СНІД не давав про себе знати. Але в 1988 році Нурієв знову звернувся до лікарів і попросив їх провести курс лікування експериментальним препаратом - азидотимидином. Однак і ці ліки не допомогли. Влітку 1991 року хвороба почала прогресувати.

Навесні наступного року почалася її остання стадія. 6 січня 1993 у віці 54 років Рудольф Нурієв помер.

Про страшну хворобу він розповів тільки найближчим друзям, так що деякі з його оточення не знали про хворобу балетмейстера аж до його смерті.

Офра Хаза

Ізраїльська співачка і актриса Офра Хаза була популярна у всьому світі. Двічі вона лише дивом уникала смерті. Вперше це сталося в 1987 році. Літак ВПС Ізраїлю, на якому вона поверталася після виступу на одній з військових баз на півдні країни, розбився. Співачка відбулася лише легкими травмами. Вдруге, в 1994 році, в її літак влучила блискавка, але він встиг вдало приземлитися. 23 лютого 2000 дива не сталося, Офра була доставлена в лікарню, де померла від передозування ліків від СНІДу у віці 42 років.            

Надя Бенаісса

Надя Бенаісса - 33-річна німецька співачка, найбільш відома в якості учасниці найуспішнішої німецької жіночої поп-групи No Angels. У 2010 році Бенаісса покинула групу після того, як отримала два роки умовно за зараження сексуального партнера ВІЛом.

У 1999 році Бенаісса народила доньку. Під час вагітності у неї був виявлений ВІЛ.

11 квітня 2009 Бенаісса була арештована за те, що в період з 2004 по 2006 роки мала кілька незахищених сексуальних контактів і при цьому не ставила до відома партнерів про те, що в неї ВІЛ.

Один з її партнерів таким чином заразився від Бенаїсси. У серпні 2010 року на суді співачка зізналася, що займалася незахищеним сексом з трьома партнерами, від яких приховувала, що є ВІЛ-інфікованою.

26 серпня 2010 суд визнав її винною в заподіянні тяжкої шкоди здоров'ю і засудив до двох років умовного ув'язнення і 300 годин громадських робіт.

Джіа Каранджі

Джіа Каранджі була однією з перших у світі супермоделей. Ще з самого дитинства вона знала: модельний бізнес - це її покликання. Але з приходом слави і грошей дівчина зажила клубним життям. Улюбленим місцем її відпочинку був легендарний клуб "Студія 54".

Каранджі починала з кокаїну, а потім перейшла на героїн. Практично всі зароблені гроші вона почала витрачати на наркотики. Через залежність її вигнали з модельного бізнесу, а у 1985 році колишня супермодель зайнялася проституцією, щоб заробити на дозу.

Діагноз СНІД Каранджі поставили у 1986 році, коли вона потрапила до лікарні з підозрою на пневмонію. Через хворобу і багаторічне вживання наркотиків вона почала фактично розкладатися ще за життя і померла 18 листопада 1986 у віці 26 років. Її поховали в закритій труні.

 

Основні шляхи зараження ВІЛ-інфецією.

Шляхи інфікування.

ВІЛ-інфікована людина – це носій вірусу, здатний заражати здорову особу. Зараження відбувається, коли вірус з організму ВІЛ-інфікованого разом з кров`ю, спермою чи виділенням піхви, або з грудним молоком матері потрапляє в кров здорової людини. Підступність ВІЛ-інфекції у тому, що після зараження людина може довгий час не відчувати ознак хвороби, вважати себе здоровою і водночас заражати інших.

Вірус передається:

	Статевим шляхом – при статевих стосунках з ВІЛ-інфікованою особою, коли через слизову оболонку статевих органів (піхви, члена), прямої кишки чи ротової порожнини вірус проникає в організм статевого партнера;
	Паренеальним шляхом – через кров, насамперед через спільні шприці та голки при внутрішньовенному введенні наркотичних речовин та забруднений кров’ю, нестерильний медичний інструмент;
	Від ВІЛ-інфікованої матері до дитини – інфікування відбувається під час вагітності, пологів чи годуванні грудним молоком.

Ризик інфікування підвищений:

	Серед споживачів ін’єкційних наркотичних речовин, що користуються спільними шприцами, голками, при фасуванні наркотику та введенні його ін`єкційним шляхом.
	Серед сексуальних партнерів ВІЛ-інфікованих, що не застосовують засоби індивідуального захисту – презервативи. Особливо небезпечний щодо ризику зараження анальний секс: слизова оболонка прямої кишки надзвичайно чутлива до пошкоджень, через які вірус проникає в кров. Дещо менш ризикованим є оральний секс, хоча віруси із сперми можуть проникати в організм і через поранену оболонку ротової порожнини.
	Серед сексуальних партнерів ВІЛ-інфікованих, при наявності у них венеричних хвороб, оскільки в уражених місцях статевих органів скупчується велика кількість інфікованих ВІЛ лімфоцитів. Доведено, що жінки в 3 рази частіше заражаються при статевому акті від інфікованих чоловіків, ніж чоловіки від інфікованих жінок.
	У випадку вагітності ВІЛ-інфікованої жінки ризик народження інфікованої дитини в значній мірі залежить від стану здоров`я вагітної, кількості вірусу в її крові, симптомів хвороби, особливо ураження шийки матки та піхви, тривалості пологів, числа попередніх вагітностей. Наукові дослідження свідчать про те, що плід може бути інфікованим уже на 8 – 12 тижні вагітності, проте у більшості випадків зараження немовлят відбувається в момент пологів.
	Не виключена можливість ураження ВІЛ при порушенні правил гігієни при голінні, манікюрі, татуюванні та деяких інших косметичних процедурах, а також при медичних маніпуляціях, які супроводжуються пошкодженням цілісності шкіри чи слизових оболонок з використанням нестерильних інструментів. Правильна і своєчасна обробка косметичного приладдя та стерилізація медичного інструментарію (чи використання одноразового) забезпечують безпеку їх застосування.

СНІД не передається:

Через піт, сечу, сльози, слину, оскільки кількість вірусних частинок в цих рідинах надзвичайно мала для зараження.

Побутовим шляхом: через повітря при чханні, кашлі, при спільному проживанні, роботі в одному приміщенні, користуванні посудом. Не треба боятись подати руку чи обійняти інфіковану і хвору людину, не страшні також дружні поцілунки, коли на губах відсутні виразки чи тріщинки. Безпечним щодо зараження ВІЛ є спільне відвідання місць громадського користування – бані, сауни, басейну, туалету. СНІДом не можна заразитись в громадському транспорті.

Через укуси комарів чи інших комах. В організмі комахи вірус розмножуватись не здатен.

                                   "Життя на повну силу" (фільм для підлітків про ВІЛ/СНІД)