понеділок, 25 січня 2021 р.

Рекомендації для батьків "Виконання домашніх завдань"

 Виконання домашніх завдань – це серйозна праця волі, уваги, і дитина повинна через це пройти сама, хоча і за допомогою батьків.

Одна із головних турбот батьків – це турбота про те, щоб діти вчилися, здобували глибокі й різноманітні знання, а також уміння та навички, необхідні для життя і для майбутнього фаху.
НА ЗАМІТКУ БАТЬКАМ:
🔹Створіть окреме місце для навчання (окремий простір - «кокон», щоб дитина розуміла: саме в цьому місці вона налаштована на навчання).
🔸Не перетворюйте виконання дитиною домашніх завдань на засіб катування чи покарання.
🔹Формуйте позитивну мотивацію виконання домашнього завдання, його далекі перспективи.
🔸Створіть з дітьми ігрове середовище. Озбройтеся «чарівною паличкою», торкайтеся нею дитини і говоріть: «Ти з усім впораєшся!».
🔹Заохочуйте дитину за добре виконане домашнє завдання, радійте її успіхам і досягненням.
🔸Допомагайте дитині у виконанні домашнього завдання тільки у надзвичайній ситуації. Батьки за дитину домашнє завдання не роблять!
🔹Пам’ятайте про дотримання режиму дня! Здоровий сон і правильне харчування надважливі для дитини.
🔸Формуйте в дитини культуру розумової праці, цікавтеся, яку додаткову літературу можна використати для якісного виконання домашніх завдань.

четвер, 21 січня 2021 р.

День обіймів

 За традицією цього дня можна дружньо обіймати навіть незнайомих людей.

🤗🤗🤗
Свято з'явилося в 70-х роках XX століття, сформувавшись в студентському середовищі західноєвропейської молоді, але точні обставини його появи невідомі.
Саме в цей день хлопці та дівчата обіймали один одного без жодного інтимного натяку. За своєрідним «повір'ям», під час дружніх обіймів люди обмінюються душевним теплом. ☀️
Існують і «наукові» обґрунтування корисності обіймів: доброзичливі дотики підвищують імунітет, стимулюють центральну нервову систему, підвищують у крові рівень гемоглобіну, а також іншого гормону – окситоцину, що викликає доброзичливе ставлення до інших людей.
Бажаємо якнайбільше обіймашок і щастя кожному і кожній на планеті Земля та навіть за її межами.

7 причин, чому корисно обійматися:
  • Обійми знижують нервозність

Вченими доведено, що обійми стимулюють центральну нервову систему, знижуючи тривожність і знімаючи напругу. А ще є універсальним сигналом підтримки. Коли ми самі або люди поруч відчувають стрес, переживання, біль – саме обійми можуть покращити стан.

  • Допоможуть побороти страх

Дослідження свідчать, що обійми допомагають впоратися зі страхом. Обійми допомагають заспокоїтися і позбавитися від екзистенціальних страхів. Тож, обійми викликають відчуття довіри та безпеки. Вони допомагають поводитись більш впевнено та відкрито.

  • Виробляють "гормон любові"

Обійми збільшують вироблення окситоцину, який вважають "гормоном любові". Це, своєю чергою, позитивно позначається на загальному стані здоров'я і психоемоційному стані людини. Саме окситоцин допомагає позбутись відчуття самотності та гніву.

  • Нейтралізують дію кортизолу

Навіть короткочасні обійми допомагають в боротьбі зі стресом. Під час обіймів в організмі виробляються гормони дофамін і серотонін, які нейтралізують "гормон стресу" — кортизол.

  • Розслаблюють м'язи

Коли ми обіймаємося, у наших м'язах зменшується напруга. Обійми навіть можуть зменшити біль. Та загалом – хто був би проти розслаблення? Це свого роду медитація – під час обіймів ми насолоджуємось моментом.

  • Обійми покращують самооцінку

Коли вас обіймають, ви знаєте, що вас цінують і люблять. Тактильні відчуття та відчуття значущості пов'язані, адже це заклалось у нашій свідомості ще в дитинстві, коли саме дотики були одними з найважливіших засобів спілкування з навколишнім світом.

  • Обійми — це інвестиція у стосунки

Саме обійми допоможуть закріпити довіру між людьми, спонукають до емпатії та розуміння. Обіймайтесь, робіть це кожного разу, коли є нагода, адже обійми дарують радість та відчуття турботи та любові!


З Днем обіймів щиро вітаю і бажаю від щирого серця райдужних і теплих зустрічей з хорошими друзями і дорогими близькими, бажаю світлих почуттів і добрих емоцій, бажаю міцних і щирих обіймів, бажаю щасливих посмішок і щастя душі.




середа, 20 січня 2021 р.

Рекомендації для педагогів: "Як утримати увагу дітей під час онлайн-занять"

Локдауни та карантинні обмеження вже перетворили формат онлайн-навчання на норму. От тільки як бути певним, що дитина не увімкнула месенджер на фоні й дійсно слухає урок? Ці поради допоможуть утримати увагу дітей під час онлайн-занять:
▪️На першому уроці виділіть достатньо часу для пояснення, як користуватись обраною платформою. Завдяки цьому учні рідше відволікатимуться на вирішення технічних проблем в майбутньому.
▪️Починайте урок нестандартно. Це може бути ребус, в якому зашифрована тема заняття, прохання поділитись настроєм з класом, перегляд короткого відео тощо. Це допоможе дітям відірватися від попередніх занять, а у довгостроковій перспективі – менше запізнюватись на урок.
▪️Анонсуйте не лише тему уроку, а і його структуру та цілі: наприклад, спочатку буде тест, потім пояснення матеріалу, далі дві практичні вправи та робота в групах.
▪️Додайте фізичні розминки. Це може бути гімнастика для очей, дихальні вправи або гра “Саймон каже” (учень або вчитель говорить “Саймон каже: присісти” і всі присідають).
▪️Давайте учням можливість висловитись: поділитись особистими враженнями та думками на тему уроку, працювати у групах та презентувати результат тощо.
▪️Додайте інтерактиву: онлайн-вікторини, навчальні ігри, перегляд відео із подальшим виконанням завдання по ньому.
▪️Привернути увагу допоможуть й періодичні прохання написати відповідь на запитання у чат.
( Джерело: Viber-спільнота "Школа-інфо")
На изображении может находиться: текст «Institute of Cognitive Modeling як утримати увагу детей пịд час онлайн-занять школа_нфо»

вівторок, 19 січня 2021 р.

Просвіта для батьків “Як підготувати дитину молодших класів до школи після канікул та карантину”

 Канікули та карантин розслаблюють школярів, у дітей з’являється більше вільного часу, вони пізніше лягають спати і пізніше прокидаються, діти втрачають здатність концентрувати увагу на предметі, що в значній мірі заважає справлятися з розумовим навантаженням.

Школярі будь-якого віку обов’язково проходять період адаптації до школи. У дітей початкових класів цей період триває досить довго: – 1,5 місяця.

Що можна зробити батькам, щоб полегшити адаптацію дитини до школи і до процесу навчання загалом?

1. Батькам варто створити вдома спокійну і доброзичливу атмосферу. Цілком ймовірно, що успіхи дитини в навчанні на початку семестру будуть не такими як хотілося б. Розуміючи складність адаптаційного періоду, батькам не варто вимагати багато від свої маленьких школяриків.

2. Під час канікул зміна режиму дня закономірна річ. Батькам варто допомагати дитині наблизитись до режиму, який зазвичай є під час навчальної діяльності. За деякий час до навчання можна починати його змінювати – раніше лягати спати і відповідно прокидатися раніше; організувати режим харчування; зменшувати час, який дитина проводить за комп’ютером чи телевізором.

3. Останні дні перед навчанням повинні бути максимально стабільними. Не варто планувати додаткових поїздок чи кардинальних змін в житті (наприклад, переїзд).

4. За літо дитяча рука забуває як писати, і швидкість письма на початку року істотно відрізняється від весняних показників. Можна пописати прописи, повторити таблицю множення, проаналізувати як дитина впоралась з завданням, яке вчителі задавали на літні канікули.

5. З початком навчального семестру перший час не варто завантажувати дитину додатковими заняттями в секціях і гуртках. Якщо батьки знайшли нову студію, щоб зайняти дитину у вільний час, розпочинати відвідувати її краще після закінчення перших 2-3 тижнів навчання.

6. По можливості, варто зберігати прогулянки в будні дні після школи або ввечері. Дітям обов’язково треба бувати на свіжому повітрі.

Що можуть зробити вчителі, щоб полегшити адаптацію маленьким школярам.

1. Організовувати батьківські збори, на яких варто обговорити з батьками організаційні моменти та розповісти як підготувати дитину до навчання.

2. Вчителям не варто у перші кілька тижнів проявляти до дітей підвищені вимоги, варто ставитись лояльно до поведінки та навчальної діяльності з огляду на процес адаптації дітей.

3. Психологи рекомендують на початку навчання на уроках частіше залишати час на фізкульт хвилинки, щоб дати можливість дітям відпочити від розумової праці.

4. На початку семестру у дітей є бажання поділитися з друзями враженнями про канікули, розповісти цікаві історії. Отже, вчителі можуть організовувати під час навчання завдання, що стосуються канікул, наприклад, написати розповідь на тему «Як я провів канікули», «Що незвичайного я побачив».

Для кращої адаптації дитини в новому колективі, дуже важлива підтримка батьків і вчителів. Потрібно частіше цікавитися справами дитини, її новими друзями, забезпечити всебічну підтримку. Варто частіше хвалити свою дитину, навіть за незначні успіхи.

Просвіта для батьків та педагогів “Метод активного слухання як один з прийомів налагодити контакт з дитиною”

 Причини труднощів дитини часто бувають заховані в сфері її почуттів. Тоді практичними діями – показати, навчити, спрямувати – їй не допоможеш. У таких випадках краще всього … дитину послухати. Правда, інакше, ніж ми звикли. Психологи знайшли і дуже докладно описали спосіб «активного слухання». Що ж це означає – активно слухати дитину? Ось кілька ситуацій:

  • Мама сидить в парку на лавці, до неї підбігає її малюк в сльозах: «Він забрав мою машинку!».
  • Син повертається зі школи, в серцях кидає на підлогу портфель, на питання батька відповідає: «Більше я туди не піду!».
  • Дочка збирається гуляти; мама нагадує, що треба одягнутися тепліше, але дочка вередує: вона відмовляється надягати «цю уродську шапку».

У всіх випадках, коли дитина засмучена, ображена, зазнала невдачі, коли їй боляче, соромно, страшно, коли з нею обійшлися грубо або несправедливо і навіть коли вона дуже втомилася, перше, що потрібно зробити – це дати їй зрозуміти, що ви знаєте про її переживання (або стан), «чуєте» її.

Для цього найкраще сказати, що саме, на вашу думку, відчуває зараз дитина. Бажано назвати «по імені» це її почуття або переживання.

Активно слухати дитину – значить «повертати» їй в бесіді те, що вона вам повідала, при цьому позначивши її почуття.

Повернемося до наших прикладів і підберемо фрази, в яких батьки називають почуття дитини:

СИН: Він забрав мою машинку!

МАМА: Ти дуже засмучений і розсерджений на нього.

СИН: Більше я туди не піду!

ТАТО: Ти більше не хочеш ходити в школу

ДОЧКА: Не буду я носити цю страшну шапку!

МАМА: Тобі вона дуже не подобається.

Швидше за все такі відповіді здадуться вам незвичними і навіть неприродними. Набагато легше і звичніше було б сказати: – Ну нічого, пограється і віддасть … – Як це ти не підеш до школи ?! – Перестань вередувати, цілком пристойна шапка!

При всій удаваній справедливості цих відповідей вони мають один спільний недолік: залишають дитину наодинці з її переживанням. Своєю порадою або критичним зауваженням батьки хіба повідомля.ють дитині, що її переживання неважливе, воно не приймається до уваги.

Навпаки, відповіді за способом активного слухання показують, що батьки зрозуміли внутрішню ситуацію дитини, готові, почувши про неї більше, прийняти її. Таке буквальне співчуття мами чи тата справляє на дитину зовсім особливе враження (не менше, а часом набагато більший вплив воно робить і на самих батьків). Багато батьків, які вперше спробували спокійно «озвучити» почуття дитини, розповідають про несподівані, часом чудодійні результати. Ось два реальні випадки.

Мама входить в кімнату дочки і бачить безлад.

МАМА: Ніна, ти все ще не прибрала в своїй кімнаті?

ДОЧКА: Ну, мам, потім.

МАМА: Тобі дуже не хочеться зараз прибирати.

ДОЧКА (несподівано кидається на шию матері): Мамочка, яка ти у мене чудова!

Інший випадок розповів тато семирічного хлопчика.

Вони з сином поспішали на автобус. Автобус був останній, і на нього ніяк не можна було спізнитися. По дорозі хлопчик попросив купити шоколадку, але тато відмовився. Тоді ображений син став саботувати татовий поспіх: відставати, дивитися по сторонах, зупинятися для якихось «невідкладних» справ. Перед татом постав вибір: спізнюватися не можна, а тягнути сина насильно за руку йому теж не хотілося. І тут він згадав наша порада. «Денис, – звернувся він до сина, – ти засмутився через те, що я не купив тобі шоколадку, засмутився і образився на мене». В результаті сталося те, чого тато зовсім не очікував: хлопчик миролюбно вклав свою руку в татову, і вони швидко попрямували до автобуса.

Не завжди, звичайно, конфлікт вирішується так швидко. Іноді дитина, відчуваючи готовність батька або матері її слухати і розуміти, охоче продовжує розповідати про те, що трапилося. Дорослому залишається тільки активно слухати його далі.

Деякі важливі особливості і додаткові правила бесіди за способом активного слухання.

  1. Якщо ви хочете послухати дитину, обов’язково поверніться до неї обличчям. Дуже важливо також, щоб її і ваші очі знаходилися на одному рівні. Якщо дитина маленька, присядьте біля неї, візьміть її на руки або на коліна, можна злегка притягнути дитину до себе, підійти або присунути свій стілець до неї ближче. Уникайте спілкуватися з дитиною, перебуваючи в іншій кімнаті, повернувшись обличчям до плити або до раковини з посудом, дивлячись телевізор, читаючи газету, сидячи, відкинувшись на спинку крісла або лежачи на дивані. Ваше положення по відношенню до неї і ваша поза – перші і найсильніші сигнали про те, наскільки ви готові її слухати і почути. Будьте дуже уважні до цих сигналів, які добре «читає» дитина будь-якого віку, навіть не віддаючи собі свідомого звіту в тому.
  1. По-друге, якщо ви розмовляєте з засмученою дитиною, не слід ставити їй запитання. Бажано, щоб ваші відповіді звучали в стверджувальній формі.

наприклад:

СИН (з похмурим виглядом): Не буду більше водитися з Петром.

БАТЬКО: Ти на нього образився.

Можливі неправильні репліки:

– А що сталося?

Ти що, на нього образився?

Чому перша фраза батька більш вдала? Тому що вона відразу показує, що батько налаштувався на «емоційну хвилю» сина, що він чує і приймає його сум, у другому ж випадку дитина може подумати, що батько зовсім не з нею, а як зовнішній учасник цікавиться тільки «фактами», випитує про них. Насправді це може бути зовсім не так, і батько, задаючи питання, може цілком співчувати синові, але справа в тому, що фраза, оформлена як питання, не відображає співчуття.

Здавалося б, різниця між стверджувальною і питальною відповідями дуже незначна, іноді це всього лише тонка інтонація, а реакція на них буває дуже різна. Часто на запитання «Що трапилося?» засмучена дитина відповідає «Нічого!», А якщо ви скажете «Щось сталося …», то дитині буває легше почати розповідати про те, що трапилося.

  1. дуже важливо в бесіді «тримати паузу». Після кожної вашої репліки краще за все помовчати. Пам’ятайте, що цей час належить дитині, не забивайте його своїми міркуваннями і зауваженнями. Пауза допомагає дитині розібратися в своєму переживанні і одночасно повніше відчути, що ви поруч. Дізнатися про те, що дитина ще не готова почути вашу репліку, можна по її зовнішньому вигляду. Якщо її очі дивляться не на вас, а в сторону, «всередину» або вдалину, то продовжуйте мовчати – в дитини відбувається зараз дуже важлива і потрібна внутрішня робота.
  1. в вашій відповіді також іноді корисно повторити, що саме, як ви зрозуміли, сталося з дитиною, а потім позначити її почуття. Так, відповідь батька в попередньому прикладі могла би складатися з двох фраз.

СИН (з похмурим виглядом): Не буду більше водитися з Петром.

БАТЬКО: Не хочеш з ним більше дружити. (Повторення почутого).

СИН: Так, не хочу.

БАТЬКО (після паузи): Ти на нього образився. (Позначення почуття).

Іноді у батьків виникає побоювання, що дитина сприйме повторення її слів як передражнювання. Цього можна уникнути, якщо використовувати інші слова з тим же змістом. Наприклад, в нашому прикладі слово «водитися» батько замінив на «дружити». Практика показує, що якщо ви навіть і використовуєте ті ж фрази, але при цьому точно вгадуєте переживання дитини, вона, як правило, не помічає нічого незвичайного, і бесіда успішно триває.

Звичайно, може статися, що у відповіді ви не зовсім точно вгадали, подію або почуття дитини. Не хвилюйтеся, в наступній фразі дитина вас поправить. Будьте уважні до її поправки і покажіть, що ви її прийняли.

* * *

Результати активного слухання:

  1. Зникає або принаймні сильно слабшає негативне переживання дитини. Тут позначається чудова закономірність: розділена радість подвоюється, розділене горе зменшується вдвічі.
  2. Дитина, переконавшись, що дорослий готовий її слухати, починає розповідати про себе все більше: тема розповіді (скарги) змінюється, розвивається. Іноді в одній розмові несподівано розмотується цілий клубок проблем і прикрощів.
  3. Дитина сама просувається у вирішенні своєї проблеми.
  4. Батьки повідомляють, як про диво, що діти самі досить швидко починають активно слухати їх.
  5. Батьки самі відчувають зміни в собі. Дуже часто на початку занять з активного слухання вони діляться ось яким своїм неприємним переживанням. «Ви говорите, – звертаються вони до психолога, – що активне слухання допомагає зрозуміти і відчути проблему дитини, душевно поговорити з нею. У той же час ви вчите нас способу або методу, як це робити. Навчаєте будувати фрази, підшукувати слова, дотримуватися правил. Яка ж це душевна розмова? Виходить суцільна “техніка”, до того ж незручна, неприродна. Слова не приходять в голову, фрази виходять кострубаті, вимучені. І взагалі – нечесно: ми хочемо, щоб дитина поділилася з нами сокровенним, а самі “застосовуємо” до неї якісь способи.» Такі або приблизно такі заперечення доводиться чути часто на перших двох-трьох заняттях. Але поступово переживання батьків починають змінюватися. Зазвичай це трапляється після перших вдалих спроб вести бесіду з дитиною по-іншому. Успіх окрилює батьків, вони починають інакше ставитися до «техніки» і одночасно помічають в собі щось нове. Вони виявляють, що стають більш чутливими до потреб і прикрощів дитини, легше приймають її «негативні» почуття. Батьки кажуть, що з часом вони починають знаходити в собі більше терпіння, менше дратуватися на дитину, краще бачити, як і чому їй буває погано. Виходить так, що «техніка» активного слухання виявляється засобом перетворення батьків. Ми думаємо, що «застосовуємо» її до дітей, а вона міняє нас самих. В цьому – її чудова прихована властивість.

Що ж стосується занепокоєння батьків щодо штучності, «прийомів» і «технік», то подолати його допомагає одне порівняння, яке я часто наводжу на заняттях.

Добре відомо, що початківці балерини години проводять у позах, далеко не природних з точки зору наших звичайних уявлень. Наприклад, вони розучують позиції, при яких ступні ставляться під різними кутами, в тому числі під кутом 180 градусів. При такому «вивернутому» положенні ніг балерини повинні вільно тримати рівновагу, присідати, стежити за рухами рук … і все це потрібно для того, щоб потім вони танцювали легко і вільно, не думаючи вже ні про які техніки.

Так само і з навичками спілкування. Вони спочатку важкі і деколи незвичайні, але коли ви їх опановуєте, «техніка» зникає і переходить в мистецтво спілкування.

Джерело: Ю.Б. Гіппенрейтер “Общаться с ребенком. Как?"

Рекомендації для батьків “Як реагувати на самостійність підлітків?”

 

«Я самостійна людина!», «Я можу сам вирішувати, що (як, коли) …», «Я сам буду вирішувати свої проблеми ” і т.д. Такі фрази батьки починають все частіше чути від своїх дітей, коли вони стають підліками. Що ж відповісти на такі заяви?

Якщо у батьків в момент найперших заяв вистачить розуму і сміливості «перерізати» зв’язок «Добре, ти самостійна людина, що живе поруч з нами. Ти можеш сам приймати ті рішення, які тобі під силу. Якщо ти з чимось не впораєшся, ми допоможемо тобі, але вже не як суверен васалу, а як твої найближчі друзі» – то дитина підліток, як правило, спершу лякається раптової перспективи самому відповідати за все, але потім стає вдячним батькам за довіру, виявлену до його особистісним силам.


У цьому випадку умовна відстань між підлітком і батьками може стати навіть меншою, ніж було до «відрізання».

Якщо ж (що буває набагато частіше) батьки бояться перерізати цей морально і фізично застарілий зв’язок, з тим щоб замінити його на новий – «Це ж все тільки слова, він же насправді ще дурний! Нічого не розуміє! Життя не знає!» – то ножиці бере сам підліток (іноді в хід йдуть кігті і зуби), і ось саме тоді ми і маємо справу не просто з підлітковим віком, але з підлітковою кризою у всій її красі. Якщо підлітку після довгих спроб все ж вдається перегризти мотузку, яка охороняється батьками, то його за інерцією відносить так далеко, що на відновлення довірчих і повноцінних відносин можуть знадобитися роки.

Якщо ж батьки виявляються сильнішими і підліток кориться становищем «суверен – васал», то його особистісний розвиток неминуче спотворюється і надовго зберігає інфантильні риси. Іноді в цьому випадку розвивається невроз.

Отже, метою і завданням підліткового кризи є придбання не самостійності (вона підлітку ще й не потрібна, і не по зубах), але особистісної автономії, необхідної для подальшого розвитку особистості за дорослим типом. Тобто, іншими словами, для розвитку вміння брати на себе відповідальність за всі наслідки своїх поглядів, слів і дій.

Джерело: https://dytpsyholog.com/2015/09/22/%D1%8F%

понеділок, 18 січня 2021 р.

Профілактика сексуального насилля над дітьми

 поняття «сексуальне насилля» входить цілий спектр дій – поцілунки, погладжування, доторкання сексуального характеру, а також всі різновиди статевих актів.

Про що повинна знати дитина, щоб не стати жертвою!

1. Якщо ви побачили, що дитина проявляє підвищену цікавість до питання про відмінності між хлопчиками і дівчатками, розкажіть їй спокійним тоном про будову людського тіла, особливості органів, функції які вони виконують. Зверніть увагу на інтимні частини тіла і скажіть, що їх не прийнято показувати іншим людям.

2.  Розкажіть які доторкання вважаються прийнятними, а які ні, тобто від яких дочка чи син можуть зніяковіти і як відрізнити від тих, які є в нормі (обійми, доторкання один до одного під час ігор, лікарський огляд).

3. Доведіть до відома дитину про те, що ніхто не має право доторкатись до неї, а особливо до інтимних частин тіла проти її волі. Виключення можуть становити: лікарі (за можливістю в присутності мами чи тата) і батьки. Це саме правило повинно стосуватися і всіх членів родини. Не допускайте того, щоб дитину цілували проти її волі! Варто попередити малечу про те, що якщо хтось просить її показати інтимні частини тіла, про це треба розповісти батькам.

4. З 4-х років дитина повинна виконувати «туалетні процедури» та одягатися максимально самостійно. З півторарічного віку дитина не повинна бачити статеві органи та чути прояви інтимного життя батьків. З 2-х років необхідно виключити спільне купання тата і дочки. Купання брата і сестри варто завершити до 6 років, а краще купати дітей окремо.

5. Навчіть дитину правилам соціальної поведінки: не розмовляти з невідомими людьми, не брати цукерок чи інших солодощів від незнайомців, не підтримувати розмову про себе та свою сім’ю, не показувати дорогу. Розкажіть як реагувати в ситуаціях, якщо до дитини заговорили люди, яких вона не знає – не грубити, відійти чи відбігти в безпечніше місце, як і в кого попросити допомогу.

6. Встановіть та намагайтесь підтримувати з дитиною такий рівень довіри, щоб вона змогла розповісти вам різні «нестандартні» ситуації і при цьому розуміла, що кричати на неї ви не будете. Інколи діти краще будуть терпіти, але не скажуть оскільки бояться покарання.

7. Будьте уважними до того, що говорить ваша дитина. Фрази «Я не хочу, щоб дядько Іван до нас приходив», або «Хай дідусь поїде вже додому» повинні насторожити і наштовхнути на думку, що треба максимально делікатно вияснити причину таким словам.

Джерело: https://dytpsyholog.com/2015/06/24/%D0%BF%D1%80%

Психопрофілактика для батьків “Чому дитина краде”

 

Що таке дитяче злодійство?

  • Усвідомлене чи несвідоме порушення кордонів інших людей.
  • Нелегальне вторгнення в їх простір і присвоєння собі їх власності.
  • Спосіб сказати нам, дорослим, про якесь своє неблагополуччя.
  • Симптом сім’ї.
  • Спосіб впоратися з наслідками якийсь травми.
  • Можливість отримати те, що іншим способом не одержати.

На що варто звернути увагу?

  • У кого (у якого члена сім’ї або шкільної системи) – дитина краде, тому і направлено послання дитини.
  • Що саме вона бере і на що витрачає крадені гроші? Це вкаже на якийсь дефіцит, виражений символічно.
  • Як давно вона це робить? Якщо давно, то сім’я має деяку «сліпоту», старанно не помічає труднощів, боїться з ними мати справу. Це спосіб дитини «відкрити очі» системі.

Які часті причини такої поведінки?

  • У сім’ї немає чітких меж, що можна і не можна для всіх членів сім’ї, включаючи дорослих.
  • Дорослі самі часто і нелегально порушують кордони дитини.
  • Дитина була чогось позбавлена: дитина в дитбудинку, прийомна дитина, якимось іншим чином покинута дорослими дитина.
  • У родині дуже строгі правила, і дитина зовсім позбавлена можливості задовольняти деякі свої потреби – легальним чином отримати те, що потрібно, неможливо.
  • У сім’ї і у дитини не сформовані, плутаються поняття «своє» і «чуже». Дитину не навчили просити і домовлятися.
  • У дитини сформувалася серйозна залежність – ігрова, алкогольна, наркотична, що теж є порушенням функціонування сімейної системи.

Чого не варто робити в разі виявлення крадіжки?

  1. Робити вигляд, що нічого не сталося.
    Чому? Важливо назвати речі своїми іменами і сказати: «Ти взяв у мами гроші, це злодійство. Так чинити не можна. Це злочин”.
  2. Оголошувати дитину злодієм. Вона – дитина, яка скоїла крадіжку. Це вчинок, який є сигналом для сім’ї, правильніше відреагувати так: «Ти вчинив справді погано». Чому? У більшості випадків це неусвідомлений вибір дитини. До нього неприйнятна кримінальна чи адміністративна відповідальність (до 14 років). За крадіжку дитини перед законом відповідають батьки, оскільки вони і є тими, хто цьому побічно сприяв.
  3. Карати дитину більше, ніж заслуговує її вчинок. Чому? У надмірному покаранні батьки часто всю відповідальність за вчинок перекладають на дитину і не несуть свою. Цим вони вчать дитину того ж – як не нести відповідальність за вчинене. Доросла позиція: «Нам разом треба розібратися, чому це сталося».
  4. Залишати подія без наслідків. Чому? У здорової дитини є моральні орієнтири. Якщо вона не понесла розумне покарання і якимось чином не відшкодувала завдані збитки – в рамках своїх можливостей, вона може довго і сильно відчувати себе винуватою. Що може сказати дорослий: «Таке буває, ми всі робимо помилки, часто через незнання або через те, що не подумали про наслідки. Давай подумаємо, як ти можеш відшкодувати збиток, який ти завдав цим вчинком».
  5. Посилено соромити дитину. Чому? Викриття вчинку і його наслідки вже в значній мірі пробуджують сором. Коли дитину батьки занадто соромлять, вони таким способом звільняється від власного сорому і відповідальності за подію і «завантажують» ним іншого. Так проявляється небажання допомагати дитині в тому, що допоможе зрозуміти причини вчинку, і бажання просто залякати або засоромити (виникає «щоб не кортіло надалі»). Від цього симптом йде всередину, і дитина просто краще приховує наслідки крадіжки, або симптом перетворюється в інший.
  6. Звинувачувати в усьому тільки дитину. Чому? Велика частина відповідальності належить сім’ї, дорослих. Важливо виділити, де чия вина. Батькам добре б взяти відповідальність за власні дисфункціональні порушення, за порушення кордонів і несформованість адекватних норм і правил, тобто за причини вчинку. Дитина бере відповідальність за сам факт вчинення вчинку.
  7. Обмежуватися тільки покаранням, прісоромлюванням або залякуванням. Чому? Це симптом певного неблагополуччя, і в ньому варто розібратися всією сім’єю або з допомогою психолога.
  8. Думати, що тепер це назавжди «зіпсована» дитина і їй не можна довіряти. Чому? Якщо будете ставитися до цього як проблеми і всі разом її вирішите, то те, що сталося буде просто епізодом з його життя, складною подією, в якому його родина прийшла йому на допомогу. Якщо ви будете думати, що у всьому винен ваш «поганий» дитина, він може і далі несвідомо підтверджувати це виданий ярлик.

Як вчинити, якщо ви виявили у дитини речі, які не купували, або пропажу грошей?

  1. Поцікавитися звідки речі, чиї, за яких обставин опинилися у дитини.
  2. Сказати, що ви виявили пропажу грошей і вважаєте, що взяла їх дитина.
  3. У разі виявлення крадіжки заспокоїтися і не панікувати.
  4. Запитати, чи усвідомлює дитина, що вона зробила серйозний вчинок.
  5. Назвати це крадіжкою, порушенням чужих кордонів, правил і закону.
  6. Сказати, що з цим потрібно розібратися всій сім’ї.
  7. Пропрацювати власні почуття – шок, розчарування, сором, злість, страх, тривогу.
  8. Обговорити наслідки крадіжки і відшкодування збитку.
  9. Розібратися з причинами.
  10. Допомогти дитині організувати відшкодування збитку – можливо, спільно з сім’єю.

Як зайнятися профілактикою дитячого злодійства?

  1. Коректно поводитися з межами всіх членів сім’ї («Це іграшки Іванка, ти не можеш їх брати, якщо він тобі не дозволяє», «Якщо ти хочеш взяти, тобі потрібно попросити»). Відповідно, якщо ви, дорослі, берете щось у вашої дитини, ви також питаєте. Без дозволу ви не залазите в її портфель, щоденники, сторінки в мережах, пошту. Особливо, якщо дитина не хоче вас туди пускати. Ідея «я просто хочу переконатися, що у нього все в порядку» не є підставою. Якщо ви це робите з цієї причини, значить, у вас вже є проблеми. Ваша дитина вам не довіряє, і ви для того, щоб вгамувати свою батьківську тривогу, порушуєте кордони своєї дитини, чим вчите її тому ж самому.
  2. Відкрито обговорювати складнощі в сім’ї. «Давай бабусі не скажемо, а то вона засмутиться», «Тільки не кажи татові, він розсердиться» – якщо ви самі щось приховуєте, то ви вчите дитину приховувати і робити щось нелегально.
  3. Дати дитині можливість отримувати вашу увагу, включеність і задовольняти важливі для неї потреби. Якщо ви не звертаєте уваги на саму дитину, і вона цікавить вас тільки функціонально – чи зробила уроки, чи помила підлогу, чи сходила на музику, то дитина буде шукати можливості залучити вас в свої проблеми.
  4. Дитина бажано повинна зустрічатися з тим, що: їй ідуть назустріч і дають те, що вона просить; відмовляють, але вона може пояснити, як важливо їй те, що вона хоче, і домовитися; відмовляють, і їй доведеться прийняти цю відмову, бажано при цьому розділити її почуття. Якщо немає ніякої можливості отримувати те, що дуже потрібно, психіка завжди шукає обхідні шляхи.
  5. Допомагати в подоланні минулих травм. Отримана навіть в ранньому дитинстві травма – дитина може про це не пам’ятати – без пропрацювання залишається в несвідомому дитини і може розігруватися при якихось обставинах для того, щоб на неї звернули увагу і допомогли цю травму пропрацювати і закрити.
  6. Важливо – що б не трапилося, діти та інші члени сім’ї не повинні піддаватися насильству, презирству, «вигнанню»: «Все, ти не наша дочка тепер, йди!». Все це тільки підсилює травму. Ви – сім’я, і ви – дорослі, і ваше завдання допомогти тому, хто тільки починає жити.
Джерело: https://dytpsyholog.com/2016/08/16/%d1%87%d0%be%d0%bc%d1%83-%d0%b4%d0%b8%d1%82%d0%b8%d0%bd%d0%b0-%d0%ba%d1%80%d0%b0%d0%b4%d0%b5/

Просвіта для учнів та батьків“Техніки розслаблення для дітей”

 Ваша дитина погано спить напередодні шкільних іспитів? Ви хочете, щоб вона краще навчалася? Використання технік розслаблення буде надзвичайно корисним на шляху досягнення психічного і фізичного благополуччя вашої дитини.

Імовірно, вам відомо, що техніки розслаблення мають досить багато переваг. Можливо, ви й самі пробували їх застосовувати або практикуєте медитацію. Але хіба поняття «медитація» й «діти» сумісні?

Так! Медитація може бути ефективною навіть для маленьких дітей. І ось чому.

Чи допомагає медитація дітям?

Перевага медитації в тому, що дитина отримує здатність зосереджувати увагу впродовж тривалого часу. Зокрема, дослідження підтверджують, що медитація послаблює стрес, поліпшує пам'ять, зменшує агресивність, допомагає контролювати тривогу, поліпшує взаємини дитини в сім'ї та школі й загалом дарує їй відчуття внутрішнього спокою й умиротворення.

Як мотивувати дитину займатися медитацією

Доцільно змалечку привчити дитину до занять медитацією. Розгляньмо 5 нескладних технік розслаблення, що обов'язково сподобаються вашій дитині.

1. «Сходи до неба»

Це одна з кращих технік розслаблення. Її найліпше виконувати вночі:

  • запропонуйте дитині закрити очі й не рухатися. Нехай вона уявить, що лежить на лузі й дивиться на хмари, які пливуть у небі;
  • нехай дитина уявляє хмари різних форм. Це можуть бути форми тварин або предметів;
  • потім нехай дитина уявить сходи, які простягаються в небо. Нехай вона піднімається сходами і з кожним кроком дедалі більше розслабляється;
  • піднявшись у небо, дитина може побудувати собі укриття у хмарах.

2. «Усвідомлене дихання»

«Усвідомлене дихання» – це проста вправа на розслаблення. Порадьте дитині використовувати її щоразу, коли непокоїться:

  • нехай дитина зручно сяде. Одну руку потрібно покласти на груди, а іншу – на живіт;
  • запропонуйте дитині закрити очі, розслабити всі м'язи й глибоко дихати впродовж декількох хвилин;
  • нехай дитина зосередиться на тому, як піднімається й опускається її живіт у такт диханню. Вона має уявити, як занепокоєння полишає її з кожним видихом.

3. Техніка розслаблення перед іспитами

Якщо в дитини попереду складні іспити, ця техніка розслаблення допоможе їй здолати стрес:

  • запропонуйте дитині сісти на стілець і розслабитися;
  • нехай вона робить глибокі вдихи й зосередиться на своєму диханні;
  • потім дитина має по черзі розслабити м'язи шиї, спини, плечей і обличчя;
  • далі нехай уявить себе впевненим і мотивованим учнем, котрий у змозі легко скласти іспит.

4. «Бульбашки зі щасливими думками»

Це одна з найвеселіших технік розслаблення, що дасть дитині неабияке задоволення:

  • перед виконанням вправи поясніть дитині, що глибоке дихання допомагає розслабитися;
  • запропонуйте дитині зробити глибокий вдих і видути мильну бульбашку. У цей час вона повинна думати про щось позитивне і ніби поміщати ці думки в бульбашки. Дитина може думати про те, що любить або чого чекає;
  • порадьте дитині виконувати цю вправу разом із друзями, щоб додати собі гарного настрою.

5. Почергове розслаблення м'язів

Почергове розслаблення м'язів – це один із кращих способів для дорослих і дітей впоратися зі стресом:

  • запропонуйте дитині зайняти зручну позу – сісти або лягти. При бажанні вона може закрити очі;
  • заохотьте її по черзі напружувати й розслабляти м'язи в різних частинах тіла;
  • нехай дитина звертає увагу, як відновлюються її тіло й думки.

Тепер ви знаєте прості способи, що допоможуть вашій дитині усунути стрес. Навчіть цих технік дитину, адже вони допоможуть їй стати позитивною людиною.

Просвіта для батьків “Як впоратись з тривогою дитини після канікул та дистанційного навчання”

 Багато батьків і навіть деякі діти з радістю сприймають початок нового семестру чи навчального року. Якщо дитина легко може встати о 6 годині ранку, якщо їй подобається вчити уроки, вона, ймовірно, чекає початку нового навчального року з нетерпінням. Вона чекає зустрічі з однокласниками і уроків, на яких зможе дізнатися щось нове.

Однак не всі діти люблять ходити в школу. У тих дітей, які не люблять вчитися і рано вставати, початок навчального року викликає сильний стрес і негативні емоції - тривогу, розчарування і страх.

Щоб впоратися з такими негативними емоціями, потрібно перш за все з'ясувати, що саме їх викликало. На жаль, люди погано розуміють справжні причини своїх почуттів. Якщо дитині не подобається ходити в школу, вона говорить: «Мене там нічому не вчать», «Учитель мене не любить» тощо.

За допомогою таких фраз вона захищає себе від негативних почуттів з приводу того, що може статися в школі.

Батьки можуть вжити заходів, щоб навчальний рік не перетворився на безкінечне протистояння з дитиною. Зокрема, ви можете використовувати п'ять конкретних кроків.

1. Встановіть особливий розпорядок в кінці літа

Дітям особливо подобається те, що під час канікул чи дистанційного навчання нікуди не потрібно поспішати. Такий розслаблений стан буде тільки заважати дитині під час навчального року.

Щоб встигати в школі, дитині необхідна дисципліна і чіткий розпорядок. Дослідження психологів показують, що діти, які заздалегідь готуються до шкільного розпорядку, частіше відчувають позитивні емоції з приводу школи, а їх успішність вища, ніж у їхніх однолітків.

Ви можете прищеплювати дитині навички планування свого часу і під час канікул. Для цього ви можете запропонувати їй складати списки справ на день. Це сформує у дитини дисципліну, яка буде для неї дуже корисною протягом навчального року.

2. Встановіть розумні очікування

Найчастіше школярі відчувають стрес через те, що вважають себе нездатними виправдати очікування батьків і вчителів. Коли діти вважають, що їм не вистачає інтелекту для успішності, вони перестають докладати зусилля і цікавитися навчанням.

Батьки повинні допомагати дитині вчити уроки і заохочувати її інтерес до навчання. І навпаки, якщо вони ставлять дитині нереалістичні очікування (наприклад, вимагають, щоб вона вчилась тільки на «відмінно»), це може мати для неї неприємні наслідки. Багато школярів помилково вважають, що вони повинні відразу ж схоплювати весь навчальний матеріал на льоту. Якщо батьки пояснять дитині, що вивчення нового матеріалу вимагає часу і зусиль, це послабить її напругу. Вона повинна розуміти, що зазнавати час від часу невдач - це нормально. Слід подякувати дитини за сміливість, коли вона зізнається в тому, що чогось не знає.

3. Не порівнюйте дитину з однолітками

Крім усього іншого, школярі можуть відчувати небажання повертатися в школу через те, що вони відчувають себе погано, коли їх порівнюють з іншими. Порівняння сильно обмежують поведінку дитини і заважають їй досягати своїх власних цілей. Дитина часто порівнює себе з більш розумними і більш популярними однокласниками і від цього відчуває себе гірше. Від цього у неї з'являється соціальна тривожність. І навпаки, якщо таке порівняння виявляється на користь дитини, у неї може з'явитися помилкове відчуття переваги перед оточуючими. Будь-яке порівняння, коли цілі і завдання дитини зводяться до того, щоб перевершити іншого, може призвести до невдачі.

Батьки можуть допомогти дитині в таких випадках. Потрібно порівнювати дитину не з оточуючими, а з нею ж у минулому. Коли дитина зрозуміє, що вона стала кращою, ніж раніше, вона відчує гордість за свої досягнення. Школа асоціюватиметься у неї з позитивними емоціями, а не з невдачами чи розчаруваннями.

4. Акцентуйте увагу дитини на позитивних моментах

Подивимося правді в очі: для багатьох дітей повернення в школу після канікул асоціюється з тим, що тепер їм доведеться рано вставати, докладати багато зусиль для навчання і менше часу приділяти своїм улюбленим заняттям. Проте школа теж дає дитині багато переваг, якими вона не може скористатися влітку. У школі дитина може спілкуватися з друзями, соціалізуватися, відвідувати різні гуртки та секції. Не варто забувати і про те, що в школі дитина постійно дізнається щось нове.

Дослідження нейробіологів показують, що розвиток нових навичок і здібностей дає людині відчуття, що схожі з відчуттям від грошового виграшу або матеріальної винагороди. Тому батьки повинні переключити увагу дитини на переваги, які їй дає школа. Якщо дитина думає, що навчання в школі приносить користь, її мотивація до навчання помітно зросте.

5. Допомагайте дитині з навчанням і надавайте їй емоційну підтримку

Всупереч поширеній думці, успішність дитини в школі залежить не тільки від докладених нею зусиль. Шкільні досягнення - це результат спільних зусиль трьох сторін: дитини, вчителів та батьків. Всі вони повинні бути зацікавлені в результаті навчання і взаємодіяти в цьому процесі. Мотивація дитини до навчання починається з заохочення і також включає в себе приклади позитивної поведінки, наприклад, читати разом з нею книги, допомагати робити уроки тощо.

Батьки повинні перестати постійно оцінювати дитину за її успіхами в школі і лаяти її за погані оцінки чи відсутність інтересу до навчання. Багато знаменитостей домоглися успіху завдяки тому, що у них був наставник, який давав їм мудрі поради, що допомогли повністю розкрити їх потенціал. Мало хто домігся успіху в житті, покладаючись тільки на свої сили. Подумайте про те, що ви повинні бути для своєї дитини, в першу чергу, наставниками, а тільки потім батьками. Це допоможе вам всім отримати позитивні емоції від переходу до нового навчального року.

Джерело: https://childdevelop.com.ua/articles/school/8576/

субота, 16 січня 2021 р.

Просвіта для батьків та педагогів “Як допомогти дитині, що відчуває панічну атаку”

 Дитину, котра переживає панічну атаку, не можна заспокоїти за допомогою логічних переконань. Страх повністю паралізує здатність людини до логічних міркувань, і вона знаходиться під владою емоцій.

З біологічної точки зору, коли ми відчуваємо небезпеку, ділянка головного мозку під назвою мигдалеподібне тіло запускає реакцію «бий або біжи». Разом з тим відключається кора головного мозку, що відповідає за логічне мислення і раціональну оцінку ситуації.

Якщо точніше, здатність людини до раціонального мислення не зникає, а лише сповільнюється. Коли людина відчуває панічну атаку, їй найкраще допоможуть техніки, спрямовані на зняття вторинних симптомів, таких як прискорене серцебиття і дихання, підвищений тиск тощо.

Добре допомагає проста вправа - повільне глибоке дихання. Якщо ви хочете допомогти дитині подолати сильний страх, запропонуйте їй зробити кілька глибоких вдихів і видихів. Також корисно використовувати техніки усвідомленості, іншими словами - концентруватися на чомусь, що відбувається в даний момент. Наприклад, ви можете запропонувати дитині називати те, що вона чує, бачить, почуває в даний момент, які запахи і смаки відчуває. Або можна запропонувати дитині сфокусуватися на якомусь одному предметі і описати його в найдрібніших подробицях.

Також важливо не намагатися умовити дитину заспокоїтися, коли вона відчуває панічну атаку. Фрази: «Не бійся», «Нічого страшного не сталося», «Все добре» тощо не працюють. Люди в стані паніки не здатні мислити раціонально. Зрозуміло, не варто говорити дитині, що привід для страху є. Але іноді корисно просто визнати її почуття. Ви можете сказати їй: «Я бачу, як ти наляканий».

Не потрібно сприймати на свій рахунок все те, що говорить вам дитина, котра переживає панічну атаку. Я щиро сподіваюся, що мої батьки розуміли, що я говорю неприємні для них слова під впливом емоцій.

Чесно кажучи, я не пам'ятаю, як батьки допомогли мені впоратися з панікою в тій ситуації. Я була дуже схвильована, щоб звернути на це увагу. Зате я чітко пам'ятаю, як ми їхали додому. У лікарні мені наклали шви, і рана вже майже не боліла. Я сказала батькам, що наговорила дурниць через те, що мені було страшно, і що насправді я так не думаю. Моя здатність до раціонального мислення повернулася до мене.

Травми - це всього лише один з випадків, які можуть викликати панічну атаку у дитини. У дітей і підлітків є схильність до того, щоб почуття страху у них переростало в панічні атаки. Деякі діти більш схильні до цього, деякі - менше. Коли панічна атака пройде, ви можете допомогти дитині визначити думки, які стали її причиною. Допоможіть їй побачити, наскільки її побоювання реальні, і наскільки висока ймовірність негативного результату подій.

І головне, пам'ятайте: коли ви намагаєтеся впоратися з негативними емоціями дитини, ви повинні вміти регулювати свої власні емоції. Якщо, дивлячись на дитину, котра переживає панічну атаку, ви самі відчуваєте тривогу, страх або реагуєте на ситуацію з гнівом або розчаруванням, це тільки погіршить ситуацію і посилить негативні емоції дитини.

Онлайн-консультація для батьків “Як розпізнати ризик суїциду в підлітків”

 У підлітковому віці дитина переживає бурхливий емоційний період. Етап становлення її окремої й незалежної особистості рясніє перепадами настрою й дуже часто містить суїцидальні думки. Як розпізнати, що дитина планує розлучитися з життям, перш ніж стане занадто пізно?

Думки про самогубство, на диво, виникають у дуже великої кількості підлітків. За підрахунками дослідників, етап планування суїциду переживає практично кожна четверта дитина. На жаль, якщо ми не розпізнаємо ознак самогубства, яке насувається, або якщо батьки недооцінять помічених ними симптомів суїцидальних намірів, це може призвести до трагедії. То ж яка поведінка дитини може свідчити про ризик суїциду?

Невід'ємним елементом стану, супутнього формуванню суїцидальної поведінки, є пресуїцидальний синдром. Його симптоми досить помітні для уважного спостерігача, ігнорувати їх у жодному разі не можна. Тривожними для батьків повинні бути такі ситуації:

  • розмови про самогубство – якщо підліток каже про самогубство, то це не просто «такі собі роздуми». Такий симптом, безумовно, не можна недооцінювати. Найчастіше прихованою причиною розмов про самогубство є крик про допомогу, бажання звернути на себе увагу. Якщо цього не зробити і проігнорувати дитину, вона більше не знайде у своєму арсеналі інструментів якогось іншого способу звернути увагу на себе і свою проблему. У результаті, може зробити суїцидальну спробу;
  • розмови про суїцидальні думки в однолітків, подруг або однокласників – іноді дитина не каже про самогубство прямо. Вона може розповісти про чужі наміри розлучитися з життям. Така поведінка може завуальовуватися розмовою, а іноді й бути ризикованою, оскільки сильний емоційний зв'язок підлітка з однолітками може сіяти небезпечне «насіння» в їхньому співтоваристві;
  • надмірна самокритика й переживання із приводу своїх поразок і невдач – дуже низька самооцінка підлітка, бачення джерела всіх проблем у самому собі, які показують, що дитина почуває себе нікчемною, нічого не вартою й не бачить шансів змінити цю ситуацію, – це також застережливий сигнал. Перед суїцидом завжди відбувається звуження свідомості, яке призводить до того, що майбутній самогубець просто не бачить іншого виходу із ситуації, окрім як піти із життя;
  • захоплення кумирами, які вчинили самогубство, – батьки повинні бути особливо уважними в тих ситуаціях, в яких кумир дитини (музична зірка, медійне обличчя, актор/актриса кіно) позбавив себе життя. Після кожного самогубства зірки з'являється так званий синдром Вертера, тобто підвищена кількість самогубств серед шанувальників (фанатів) свого кумира;
  • прослуховування «похмурої» музики, читання літератури, сюжети якої, так чи інакше торкаються теми суїциду, теж можуть свідчити про зацікавленість смертю й самогубством;
  • раздарювання важливих речей друзям або своїй сім'ї. Протягом дуже короткого періоду до суїциду дитина намагається «попрощатися» зі своєю сім'єю та друзями. Попередженням повинні служити ситуації, коли підліток віддає свої особисті дрібнички й ті речі, яких ще кілька тижнів тому за жодні скарби світу не позбувся би;
  • соціальна ізоляція – період дорослішання – це період інтенсивного спілкування. Відсутність друзів і практично повне соціальне відчуження дитини можуть бути важливим симптомом. Якщо вона цілими днями не виходить з дому, ні з ким не зустрічається, ні про кого не розповідає, варто звернути увагу на присутність інших симптомів наявності суїцидальних думок;
  • депресивний стан – печаль, зниження енергетичного потенціалу, утрата апетиту, надмірна сонливість та інші симптоми депресії завжди повинні викликати більшу настороженість батьків і готовність прийти на допомогу своїй дитині.

 Джерело: https://childdevelop.com.ua/articles/psychology/266/