Анкета "Шкідливі звички"

(для учнів 7-11 класів)

Пройти за посиланням → https://drive.google.com/open?id=1kKx2oeiHge1SPeEcB2qsnPJGyxvxMs81061Cm_w1FzA

Онлайн-просвіта

Проблема девіацій і делінквентності в поводженні школярів

Розвиток особистості залежить від навколишнього соціального простору, суб'єктами якого є родина, школа, однолітки, сама дитина та ін. Співвідношення різноспрямованих впливів у зазначеному просторі багато в чому визначає можливі варіанти формування особистості. Моральне, позитивно орієнтоване середовище сприятливо впливає на формування особистості дитини.

Причини девіацій у поводженні школярів:

👦 відхилення від норми в стані здоров'я (порушення у фізичному або психічному здоров'ї, невідповідність фізичному розвитку, відставання росту, акцентуації характеру);

👦 порушення у сфері міжособистісних взаємин (не популярний, не прийнятий, нехтовний, ізольований в класі);

👦 помилки педагога (перевищення педагогічної влади; позбавлення дитини індивідуальних стимулів; покарання як приниження особистості дитини);

👦 помилки сімейного виховання;

👦соціальні причини (суперечності в суспільстві);

👦психотравмувальні ситуації.

Деленквентним поводженням було запропоновано позначати дрібні правопорушення й провини, що не розцінюють як злочини, які карають у судовому порядку. Делінквентність зазвичай починається зі шкільних прогулів і залучення до асоціальної групи однолітків. За цим слідує дрібне хуліганство, знущання над молодшими й слабкими, віднімання в них кишенькових грошей тощо. Рідше трапляються дрібне шахарйство, зухвала поведінка в громадських місцях. До цього можуть додаватися домашні крадіжки грошей. Усі ці дії не мають характеру серйозних злочинів.

Прийнято виділяти три групи факторів ризику делінквентного поводження: біологічні, психологічні й соціальні.

Біологічні фактори. Ключовими моментами для розуміння біологічної сторони проблеми підліткових криз є анатомо-фізіологічні особливості підлітків. До біологічних факторів, що відіграють роль у порушеннях поводження підлітків, деякі сучасні дослідники відносять і дисгармонічний перебіг статевого дозрівання: як його прискорення, так і затримку.

Бурхливе фізичне статеве дозрівання вимагає великої моторної активності, сприяє афективній збудливості, перебудові ієрархії потреб і потягів, породжує прагнення до більш дорослого, самостійного способу життя.

У той же час підліток за наявності установок на більш дорослий спосіб життя часто не маж реальних планів і уявлень про нього. Недостатність інтелектуальних інтересів ще більше збільшує негативне ставлення до школи, що для нього асоціюється з неприйнятним "дитячим способом життя".

Психологічні фактори. Психологічними факторами ризику делінквентного поводження є наявність у підлітків таких акцентуацій характеру, як нестійка, гіпертимна, істероїдна, епілептоїдна.

Соціальні фактори. До соціальних факторів, що відіграють значну роль у генезі порушень поводження, належать несприятливі умови оточення й виховання.

Серед порушень поводження, зумовлених соціальними факторами, значно важливіше місце належить формам непатологічним, пов'язаним з явищами мікросоціальної й педагогічної занедбаності. У цих випадках мова йде про довгострокові несприятливі умови оточення й виховання, що існують нерідко з раннього дитинства. Здебільшого це пов'язане з умовою бездоглядності, хронічним дефіцитом інформації, у результаті чого в дитини вповільнюється формування пізнавальної діяльності, навичок систематичної самостійної праці, вольових і моральних установок. Така мікросоціальна й педагогічна занедбаність, що виникає в психічно здорової дитини, не має під собою первинно хворобливого біологічного фундаменту й не набуває його вдруге. Вона є непатологічною соціально-психологічною деформацією особистості. Порушення поводження, у тому числі й асоціальні форми, у підлітків з явищами мікросоціальної й педагогічної занедбаності трапляються дуже часто.

Порушення поводження в підлітків пов'язані зазвичай не з одним з перерахованих вище біологічних або соціальних факторів, а з їхнім специфічним комплексом.

Психопрофілактика

Якщо тебе ображають

Напевно, в кожного з нас у пам’яті залишилися спогади про якого-небудь нещасного однокласника, якого ображали та дражнили однолітки.

ЩО ПОТРІБНО ЗРОБИТИ!

ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ:

Люди, які ображають інших можуть чіплятися до будь-кого. Тому потрібно знати, як справлятися з ними. Ось декілька правил поведінки в таких випадках.

• Коли ти плачеш, галасуєш або тікаєш, кривдник отримує задоволення і розважається за твій рахунок. Дивись йому в очі, тримайся прямо та впевнено. Спокійно піди.
• Постарайся не виходити з себе. Зберігай спокій.
• Говори повільно, чітко та твердо.
• Якщо до тебе чіпляються, старайся не залишатися наодинці з кривдником. Попроси друзів бути поруч.
• Подумай, чи можна запобігти зустрічі з кривдниками. Можливо, необхідно виходити раніше чи пізніше, обирати іншу дорогу.
• Не бери з собою гроші або дорогі речі, не хвастайся ними.
• Якщо тобі дали кумедне прізвисько, постарайся віднестися до нього з гумором. Не бійся посміятися над собою.
• Якщо прізвисько образливе, не нервуйся. Твердо скажи кривднику, що в його словах немає нічого дотепного.
• Ніколи не погрожуй кривднику.
• Не бійся сказати про те, що до тебе чіпляються. Краще сказати про це дорослим. У школі ти можеш сказати про це класному керівнику, соціальному педагогу або психологу. Вдома ти обов’язково повинен сказати про це батькам. Це не означає «ябіднічати»!
• Не потрібно соромитись того, що до тебе чіпляються. Через це проходять багато людей. Справа в тому, що НЕ ТИ ПОГАНА ЛЮДИНА, а ТВОЇ КРИВДНИКИ НЕ ВМІЮТЬ НОРМАЛЬНО СЕБЕ ВЕСТИ.

ПАМЯТАЙ: Якщо ти не терпиш образи, а намагаєшся змінити ситуацію, ти викликаєш повагу.

"Дружба"

"Дражнилки"

"На слабо"

"Колючки та магніти"

 

"Якщо з тобою не дружать"

Онлайн-просвіта

Зняття психологічного напруження та адекватне реагування на ситуації

Гармонійний розвиток особистості школярів = висока адекватна самооцінка + розвиток соціально-психологічної компетентності стосовно себе та інших.


Повсякденна психологічна травматизація є неминучим явищем. Головне – як людина ставиться до несприятливих життєвих обставин, власних можливостей, необхідності різко змінити влас-
ні плани, погодитися на нові умови діяльності.  Індивідуальні реакції  на  стрес-фактори можуть  бути  дуже  своєрідними.  Г. Сельє визначив два протилежних типи реагування на стрес-фактори, два полюси континууму, на якому знайдеться місце для кожної інди-відуальності. Для першого типу стрес-факторами є надмірні подразники  (шум,  галас,  поспіх),  для  другого,  навпаки,  стресовим стає  брак  подразників  (монотонія,  нестача контактів,  відсутність вимог). Людей з першим типом реагування на стрес-фактори образно називають “черепахами”, а з другим – “скаковими кіньми”. “Черепахи”  краще  працюють  наодинці,  у  тиші,  нікуди  не поспішаючи. А “скакові коні”, приходячи додому, відразу вмика-
ють музику і намагаються знайти собі компанію для праці, оскільки з нею для них зосередитися набагато краще.

Стресорів безліч, їх важко перелічити, оскільки вони в кожного свої. Те, що викликає стрес в одного, для іншого є лише пробою сил. Справжнім індивідуально значущим стресором стає той подразник,  з  яким  особа  не  може  справитись,  гнучко  оволодіти станом,  адаптуватись  до  умов,  що  перевищують  її  можливості. Чим більш внутрішньо гнучкою є людина, тим легше вона реагує на стресор, зберігаючи контроль над своїми реакціями, і тим менш шкідливою буде для неї післядія стресору. Головним є не якість чи сила стресора, а ваше ставлення до нього. Бувають  люди,  які  ніби  скрізь  шукають  неприємностей,  і стресові ситуації оточують їх упродовж усього життя. Про таких кажуть, що з ними складно мати справу. До речі, їм і самим нелегко.

Р.С. Лазарус  і  Р. Лаутер  визначили  психологічний  стрес  як реакцію на взаємодію між особистістю і навколишнім світом. Цей стан значною мірою є продуктом наших пізнавальних (когнітивних) процесів, продуктом наших думок і оцінки ситуації. Неабияке  значення  має  знання  власних  можливостей  (ресурсів), колишній  досвід  подолання  аналогічних  ситуацій.  Велику  роль відіграє також ступінь володіння засобами управління ситуацією і
стратегією  самоуправління  поведінкою  в  екстремальних  умовах, їх адекватний і своєчасний вибір.

Стрес починається тоді, коли людина відчуває, що ситуація (реальна чи уявлена) створює для неї певну фізичну або психічну загрозу (первинна оцінка), і коли розуміє, що не зможе ефективно відреагувати на ці події (вторинна оцінка). Стрес може припинитись, якщо суб’єкт змінить значущість події до рівня, за якого вона вже не буде для нього загрозливою, а також використає якийсь метод опанування для зняття відчуття загрози або її нейтралізації.

У спокійних і звичних обставинах за достатніх знань і мотивації діяльності поведінка стресостійких і стресонестійких індивідів може нічим не відрізнятися і бути однаково успішною. Проте як  тільки  ускладнюються  умови діяльності  (підвищується  рівень
особистої  відповідальності,  істотно  ущільнюється  час  виконання завдань, дефіцит часу поєднується з екстремальними зовнішніми чинниками),  індивідуальні  відмінності  в  стресостійкості  стають головною  умовою  успішного  опанування  подіями  і  збереження
потрібного  рівня  працездатності  та  поведінкової  ефективності. Яскравим  прикладом  цього  може  слугувати  поведінка  учнів  під час  буденних  навчальних  занять  і  відповідальних  контрольних робіт, іспитів, різних видів змагальної діяльності. У стресостійких
учнів  адаптаційний  синдром  створює  стан  робочої  мобілізації, легке  психофізіологічне  збудження  загострює  психічну  діяльність, стрес сприяє вольовій самоорганізації, в результаті чого показники  ефективності  та  успішності  роботи  зберігаються  або підвищуються.  Ті  самі  ситуації  роблять  стресонестійких  учнів емоційно вразливими: діти починають дуже хвилюватися, як тільки дізнаються про контрольні. У них зростає рівень особистої та
ситуативної тривожності. Перед іспитами такі учні взагалі не можуть  їсти,  відчувають  нудоту,  головний  біль,  підвищену  знервованість,  плаксивість,  вегетативні  розлади  (пітливість,  тремтіння рук, заїкання). Все це негативно позначається на пізнавальній активності: послаблюється зосередженість уваги, трапляються “провали” пам’яті, в розумовій діяльності відбувається або “скакання” думок, або їх загальмованість, внаслідок чого погіршується якість виконання завдань, відповідно падає рівень оцінювання. Всім відомий  “ефект  екзаменаційної  післядії”,  коли,  покінчивши  з  процедурою  контролю,  учень  заспокоюється  і  враз  усвідомлює,  що матеріал він знає добре. Це поширений вияв гострого дистресу в стресонестійких дітей.

Життя вчить не чекати допомоги іззовні, а надавати її самому собі. Багато хто вміє це робити досить ефективно і вправно. І такі  люди,  хоча  й  не  відрізняються  природною  стресостійкістю, так швидко виводять себе з важкого емоційного стану, що реагують на проблеми не гірше стресостійких. Важливо не стільки взагалі  не  піддаватися  тривозі,  страху,  паніці,  скільки  оперативно виводити себе із саморуйнівних станів. Цьому можна навчитися. Розпочнемо з найпростіших форм самодопомоги при переживанні повсякденних стресових ситуацій. Вони мають назву відволікальні,  тобто  такі,  що  тимчасово  відвертають  увагу  людини від несприятливих обставин, від зайвої сконцентрованості на проблемі. Нерідко вміння зняти напруження, знизити рівень тривожності,  страху,  гніву,  свідомо  відкладаючи  реагування  хоча  б  на кілька  годин,  великою  мірою  сприяє  чи  то  швидшому
розв’язанню проблеми, чи хоча б самозахисту від надто сильних болючих переживань.
Якими  відволікальними  прийомами  самодопомоги  володіє практично кожна людина? По-перше, це спання. Недарма кажуть, що з проблемою, яка раптом звалилася на голову, треба переспати. Деякі щасливі характери засинають у стресових ситуаціях легко  і  миттєво,  більшість  людей  мають  труднощі  із  засинанням, коли хвилюються чи страждають. Загальна відволікальна рекомендація така: якщо є можливість, чекаймо до завтра, і тоді вже починаймо реагувати. Ранок завжди мудріший за вечір. Те, що вчора здавалося глухим кутом, на свіжу голову стає зовсім не безнадійним. До речі, інколи непогано заснути і посеред дня хоча б на півгодинки, щоб чіткіше визначитися з проблемою. Другою відволікальною формою самодопомоги є плавання у річці,  басейні,  тепла  ванна  або  душ.  Якщо  вам зателефонували, сповістивши вкрай неприємну звістку, яка повністю вивела вас із себе,  знайдіть  можливість  поплавати  чи  поніжитись  під  душем або у ванні, додавши у воду приємні для вас ароматичні олії, трави, солі. Скажіть собі: “Спочатку водні процедури, потім – реагування на те, що трапилось”. Нехай таке купання триватиме всього 15 хвилин, але позитивний ефект для нервової системи буде відчутний.
Наступна  відволікальна  форма  швидкої  самодопомоги  – їжа. Багато хто з нас інтуїтивно відчуває, що треба щось з’їсти, коли погано на душі. Навіть народні звичаї враховують позитивний вплив їжі на стражденну людину, яка, наприклад, переживає тяжку втрату. Як відомо, після цвинтаря всім пропонують поминальні  страви,  вживання  яких  знижує  інтенсивність  душевного болю. Зауважимо, що дехто так звикає багато їсти під час будь-
яких стресових переживань, що потім має проблеми із зайвою вагою. Тому вдаватися до заспокійливої їжі слід обережно, не захоплюючись,  не  роблячи  цей  спосіб  самодопомоги  єдиним. Шматочок  шоколадки,  чашка  кави  або  зеленого  чаю,  невеличке тістечко, фрукти – таке “перекушування” справді трохи заспокоїть, надасть сили для більш зваженого рішення.
Досить  поширений  і  такий  прийом  відволікальної  самодопомоги, як телевізор. У стресовій ситуації подивитися фільм, ток-шоу, КВН або концерт нікому не завадить. Інколи людина розповідає,  що  у  стані  стресу  не  може  зосередитися  на  тому,  що  дивиться,  думки  її  постійно  плинуть  кудись  в  інший  бік.  І  все  ж згодом  вона хоча  б  частково відволікається,  починає  стежити  за сюжетом, музичним мотивом чи посміхається, слухаючи гумореску. У будь-якому випадку телевізор (як і магнітофон, комп’ютер, кінотеатр) сприяє зняттю зайвої напруги, яку викликає стрес. Тому дозвольте собі побути певний час наодинці з монітором, плеєром  чи  екраном  телевізора,  знайдіть  для  себе  гру,  яка  вам подобається,  програму,  яку  зможете  дивитись.  Декому  дуже  допомагає  ІНТЕРНЕТ  з  його  численними  можливостями  спілкування, отримання найсвіжішої інформації, розваг. Цей відпочинок
дасть  вам шанс  пізніше бути  більш ефективною (ефективним)  у розв’язанні складної проблеми. Серед відволікальних прийомів самодопомоги в стресі слід назвати і ходіння по магазинах, так називаний шопінг. Цим прийомом частіше користуються жінки, які знають, як заспокійливо діють на них вітрини, примірки, вибирання обнов. Чоловікам, коли вони перебувають у розгубленому стані, непогано було б згадати про чийсь день народження і піти за подарунком. Це зовсім не головна справа і абсолютно не термінова, але вона дає переди-
шку, переключає увагу на щось інше, далеке від стресової ситуації, яку треба подолати. Після такого перепочинку якимось чином змінюються внутрішні масштаби життєвих подій і стресова ситуація вже не здається такою глобальною й нездоланною. Ще  один відволікальний  прийом  –  пішохідна  прогулянка, особливо разом із знайомим, приятелькою, колегою, навіть якщо це не ті люди, з якими можна розмовляти відверто про те, що трапилось. Але з ними все ж відбувається якась розмова, і це дуже добре для долання “зацикленості” на своєму переживанні. Навіть прогулянка  наодинці  дає  певне  полегшення,  оскільки  наванта-
ження на м’язи під час ходіння якимсь чином розвантажує нервову систему.
Крім відволікальних, усі ми час від часу звертаємось і до захисних, деструктивних форм самодопомоги. Найтиповішою з них є бажання вдатися до вживання алкоголю та куріння. Сказати, що ці  засоби  зовсім  не  допомагають,  було  б  неправильно.  Сигарета справді  трохи  заспокоює,  а  чарка  горілки  притлумлює  гострий душевний біль. Бувають ситуації, коли відмовитися від цих традиційних  “транквілізаторів”  для  декого  просто  неможливо.  Але мінусів від застосування цих форм самодопомоги нерідко більше, ніж плюсів. Адже практично щоразу дозу треба трохи збільшувати, аби досягти бажаного ефекту. А брак сигарети чи горілки людина починає переживати як цілком самостійний і болючий стрес.
Тоді вже шкідливий вплив нікотину й алкоголю на організм починає  перевищувати  тимчасове  полегшення.  До  того  ж  непомітно виникає звикання саме до таких нездорових засобів самодопомоги, які нерідко закінчуються залежністю. Поширений  і  такий  неконструктивний  прийом  самозбереження, як техніка заперечення, тобто відмова визнати, що жахлива подія вже трапилася. Людина знає про смерть своєї дитини, але продовжує мріяти про її вступ до коледжу. Р. Ліфтон, який вивчав мешканців  Хіросіми,  які  зазнали  атомного  бомбардування  в 1945 р., констатував у більшості з них так називане “психологічне відключення”.  Заперечення  є  психологічним  бар’єром  на  шляху руйнівного проникнення трагедії у внутрішній світ людини. Кризова ситуація переробляється невеликими дозами так, щоб у людини вистачило сил відреагувати на неї.
Серед  найменш  ефективних  прийомів  подолання  наслідків стресу – уникання та самозвинувачення в будь-яких варіантах. Коли людина заплющує очі на те, що відбувається, або коли починає картати себе, очікувати на краще не слід. Зниження самооцінки, зневіра  в  собі  реально  виснажують,  забирають  таку  необхідну енергію. До речі, тривалі самозвинувачення можуть стати причиною психосоматичних захворювань.
Найбільш  корисними,  безпечними  й  ефективними  є  конструктивні форми самодопомоги. Найперше – це “генеральне прибирання”  у  власному  повсякденному  житті  в  прямому  й
переносному сенсі. Дуже бажано у стресовій ситуації спитати себе: “Що я можу змінити у своєму побуті вже зараз? Від чого відмовитися? Що прибрати? Які речі викинути, подарувати, віднести на роботу? Що вкрай необхідно купити?”. Прибирання у переносному розумінні означає спробу краще організувати  кожен  день,  відмовитися  від  справ,  планів,  рішень,
які не є необхідними, і переключитися на щось справді важливе. Декому треба завести спеціальний щоденник, щоб не забувати про обіцянки  і  не  планувати  навантаження  нерівномірно.  А  комусь може допомогти хороший менеджер, досвідчена секретарка, якась
інша людина, якій можна буде делегувати частину своїх виробничих і домашніх обов’язків.
Зовнішній безлад безпосередньо впливає на безлад внутрішній. Хто не вірить – перевірте невідкладно. Під генеральним прибиранням можна розуміти і нове ставлення до часу життя, більш раціональне його планування та розподіл.  Взагалі  перспективне  планування  власного  майбутнього треба  час  від  часу  переглядати,  і  тоді  стресове  перевантаження інколи стає саме тією зупинкою у повсякденному плині життя, яка є такою необхідною.
Якщо ви почуваєтеся зле, то це сигнал, що настав час зупинитися й озирнутися. Подивитися, на що витрачається час, про що давно забуто, від чого краще відмовитись, а що кардинально змінити. У стресовій ситуації, коли гостро бракує часу для прийняття рішення, коли страждання не дає ні на чому зосередитися, непогано  віднайти  саме  часові  резерви  у власній  щоденній  метушні. Такі резерви завжди є, тому що стрес змінює кут бачення вашого
життя. Не завадить ще одна форма конструктивної самодопомоги – встановлення пріоритетів. Перш ніж реагувати на стресову ситуацію  певними  діями,  спробуйте  відчути,  що  вас  сьогодні  по-справжньому  хвилює,  що  з  ваших  занять,  уподобань,  обов’язків можна поставити на перше місце за значущістю. Майте на увазі, що звичні пріоритети поступово змінюються, а ми не завжди звертаємо на це належну увагу. Стресова  ситуація,  крім  страждань,  дезорієнтованості,  зниження ефективності праці несе в собі і позитивні можливості поступової  зміни  життя  на  краще.  Саме  стрес,  який  важко  швидко
подолати,  примушує  переглядати  цінності,  відмовлятися  від  чогось віджилого, ніби необхідного, а насправді давно неактуального. Коли сил чимало, ми беремося за багато справ; коли ж виникає стан дезадаптованості, який швидко виснажує, доводиться від чогось відмовлятися. Стрес вимагає більшої уваги до себе, свого здоров’я, свого настрою. У стресовому стані людина хоче внутрішнього спокою, гармонії,  тиші.  Вона  мріє  про  відпочинок,  розвантаження,  звільнення  від  тягаря  зайвої  відповідальності.  Саме  так  створюються умови для нових уподобань, інтересів і прагнень, саме так закладаються підвалини для бажаних змін якості життя. До конструктивних форм допомоги собі у стресовій ситуації слід віднести і звернення до справжньої подруги, близького друга, до  людини,  якій  в  повністю довіряєте.  Подруга або  друг  –  це  ті люди, які вміють вислухати, не задаючи зайвих запитань, не поспішаючи з порадами чи оцінками. Вони ніколи не використають отриману інформацію проти вас, не почнуть виховувати, сварити, докоряти вам. З ними вам легко буде побачити свою проблему сторонніми очима,  що  завжди  “розвантажує”  ситуацію,  робить  її  не  такою складною  і  неприємною,  як  наодинці  із  собою. Дружня  розмова завжди дає таку необхідну емоційну підтримку, збільшує впевненість у собі, надихає, вливає додаткові сили, енергію. Справжня подруга не поспішає діяти, а спочатку намагається зрозуміти, відчути вашу тривогу, образу, ваш страх чи гнів. Вона, як у дзеркалі, відтворює для вас ваші страждання, і вам стає легше. Залишатися сам на сам із проблемою завжди погано, адже негативні емоції посилюються, коли їх не проговорюєш, не вербалізуєш.  Якщо  друга  немає  поруч,  бажано  зателефонувати  йому, написати  E-mail,  листа.  Трапляються  випадки,  коли  зв’язатися  з
людиною немає ніякої можливості. Тоді добре хоча б уявити розмову з нею, написати кілька абзаців, які ніхто крім вас ніколи не прочитає. Навіть такі невідправлені листи стають своєрідною самодопомогою у скрутних життєвих обставинах. Аналогічну функцію виконує і щоденник.
Серед конструктивних прийомів і прийом активізації самоповаги  шляхом  звернення  до свого  глибинного  стрижня,  до  тих власних  якостей,  на  які  завжди  можна  спертися.  Це, наприклад, пригадування життєвих ситуацій, з яких ви з честю вийшли завдяки непоганійсаморегуляції, вмінню контролювати власні емоції, не піддаватися паніці. Це розуміння того, що у вас вистачить сили перетерпіти образу, не зірватися, зрозуміти мотиви людини, яка з вами конфліктує. Це і переживання власної внутрішньої сили, якапідживлюється впевненістю у своїй правоті. Життя важко поділити на конструктивну і не дуже конструктивну частини. Так і прийоми самодопомоги бувають для когось лише  відволікальними,  а  для  когось  –  цілком  конструктивними, такими, що сприяють розвиткові. Типовий прийом самодопомоги – передбачений сум. Він полегшує самоналаштування на можливі випробування і дає змогу завчасно відвернути нещасливий поворот подій. Для деяких людей (“білий клоун” – П’єро, який вічно сумує і скаржиться на долю)  ця  форма  самодопомоги  виявляється  досить  природною  і конструктивною, тоді як інші типи вважають її непродуктивною. Люди, які використовують цей прийом, бояться прогнозувати позитивне розв’язання ситуації, щоб “не наврочити”. Вони уникають розмов про майбутні успіхи і з певним задоволенням сумують з
приводу майбутніх невдач.
Як  змінити ставлення до  ситуації?  Наприклад,  шляхом  позитивного  тлумачення неприємних,  морально  тяжких  переживань.  Людина  завжди  може  знайти  у  ситуації  нетривіальний смисл, побачити її у несподіваному ракурсі. Ф. Зимбардо є автором прийому прийняття ролі, коли людина опановує вміння тимчасово, лише в певних ситуаціях, викону-
вати  не  свою  роль,  а  роль  “щасливчика”  –  людини  сильної, впевненої, успішної. Хоча слід зазначити, що тривале виконання ролі, яка не є характерною для людини, може вносити небезпечні зміни в особистісні цінності та настанови. Серед  прийомів,  які  полегшують  внутрішній  стан  людини, сприяють її адаптації до складних умов, можна назвати зважений
вибір. Людина відмовляється від ніби звабних пропозицій, матеріальних  винагород,  службових  підвищень,  відчуваючи,  що  за  все це вона надто дорого розплачуватиметься.
Серед  популярних  прийомів  самодопомоги  можна  назвати порівняння  з  тими,  кому  гірше.  Деякі  люди  завжди  порівнюють свій важкий стан з тими, хто перебуває у гірших умовах, з тими, кому важче. Відтак у стані розпачу варто спитати себе: чи насправді моя ситуація найгірша? Чи є у світі зараз люди, що переживають  набагато  сильнішу  образу  чи  тривогу,  більш  гостре розчарування або більш важкий тягар боргу? Таке порівняння ін-
коли виникає стихійно, без усвідомлюваних зусиль. Частіше все ж треба зусиллям волі призупинити потік жалості до себе, знайти у собі сили, щоб вирватися із замкненого кола власних страждань. У стресовій ситуації всі ми стаємо на певний час Нарцисами, сво-
єрідно милуючись своїм складним станом. Саме таке мазохістське милування-співчуття і треба навчитися відстежувати і гальмувати.
Порівняння з тими, кому гірше, допомагає первинній адаптації до нових умов життя. Завдяки чому? Людина непомітно відшукує  в  собі  приховані резерви оптимізму,  знаходить стрижень,
на  який  можна  спертися,  і  навіть  поступово  починає  відчувати бажання  допомогти  оточуючим.  У  неї  вивільняється  енергія для переключення з власних страждань.
Ще  одна  техніка  життя  у  складних  умовах  –  порівняння  з власним минулим. Людина порівнює своє сьогодення з учорашнім днем і бачить, що вже стало трохи краще. Вона відчуває, що може передбачити наступний крок у розвитку ситуації, у поведінці того,
з ким виникло непорозуміння, і хоч якось підготуватися до нього. Потроху відбувається опанування, і рух у позитивний бік стає безумовним. Так зване передбачувальне опанування теж дає змогу підготуватися  до  важких  випробувань  і  заздалегідь  визначити  шляхи
запобігання  ускладненням.  Наприклад,  для  зменшення  тривоги, котру відчуває людина перед важливою подією, така стратегія є досить  вдалою.  Людині  пропонується  змоделювати  як  мінімум три  варіанти  розвитку  подій:  найнесприятливіший,  проміжний  і сприятливий,  позитивний.  Сконструювавши  три  розповіді,  три наративи, відчувши емоційне супроводження кожного з них, людина вже відчуває себе більш готовою до майбутніх несподіванок. Здатність особистості до самоконституювання шляхом спонтанного  життєопису  визначається  її  актуальною  потребою  не лише  в  самопрезентації,  а  й  у  самоосмисленні,  рефлексуванні  з приводу свого життя як такого і можливістю реалізувати цю потребу в конкретних життєвих обставинах. Наратив як оповідання про себе стає засобом рефлексування,  усвідомлення,  розширення,  переструктурування  особистого досвіду  людини.  Вирішальну  роль  у  породженні  й  викривленні значень може відігравати не основний зміст, що формулюється, а на перший погляд, другорядні деталі, незначні інтонації, невиразні мімічні прояви. Контекст нерідко набуває особливої значущості,  впливаючи  на  запам’ятовування  та  осмислення  того,  що відбулося, і на можливості подолання.

Джерело: Титаренко Т.  М.,  Лєпіхова  Л.  А.  Психологічна профілактика  стресових перевантажень  серед  шкільної  молоді: Науково-методичний посібник. – К. : Міленіум, 2006. – 204 с.

Творча онлайн-лабораторія

Безпека в сучасному світі

Що таке торгівля людьми? → Дізнайся!!

Збираєтесь закордно? Подбайте про свою безпеку! →Дивитися відео!

Комплект буклетів "У дзеркалі громадської думки" → Завантажити!

Торгівля людьми в Україні →Завантажити буклет! 

Психологічна просвіта

Конфлікт у школі. Чи можна йому запобігти?

Чому взагалі виникають конфлікти?

Неуважне сприйняття. Дуже часто ми трактуємо дії інших людей, орієнтуючись лише на власний досвід. Чи ловили ви себе колись на тому, що неуважно слухаєте інших? Як раз через неуважність люди схильні часто неправильно трактувати деталі й заочно ставити штампи «він поганий учитель» або «нетямуща мати». Потрібно зважати на те, що кожна людина має свій характер, і нам усім варто вчитися чути один одного.

Неготовність до спілкування. Часто при спілкуванні батьків та вчителів одна зі сторін, або ж обидві відразу, не готові слухати один одного. Наприклад, учитель роздратований і незадоволений, що дитина зірвала заняття, або батьки вважають, що їхню дитину оцінюють суб’єктивно. Спробуйте зрозуміти причини своєї неготовності розмовляти на тему та причини батьків. Можливо, варто взяти час для того, щоб заспокоїтися, і вже потім спробувати обговорити тему.

Страх змін та упереджені висновки. Трапляються випадки, коли для батьків їхня дитина найкраща, найввічливіша й найрозумніша, не зважаючи ні на що. Через це батьки учнів можуть занадто емоційно реагувати на будь-які зауваження щодо їхньої дитини. Або ж подивімося на протилежну ситуацію, коли вчителю може не подобатися, що його роботу критикують. Упередженість і неприйняття стосуються людей, які не схильні до сприйняття критики. Завжди намагайтеся зрозуміти, чому людина має до вас претензії і як ви разом можете владнати ситуацію.

Як уникнути конфлікту між учителем та батьками?

Навчіться слухати. Для запобігання або мирного розв’язання конфлікту важливо уважно вислухати те, що хоче донести до вас інша людина. Всебічне розуміння ситуації дозволить запобігти надмірним емоційним реакціям. До того ж, не варто казати людині, яка проявляє агресію, щось на кшталт «Ви гарячкуєте, насправді ніякої проблеми немає!» Краще сказати: «Тепер мені краще видно, як ви сприймаєте те, що сталося. Давайте разом подумаємо, як можна вирішити ситуацію, що склалася».

Будьте виваженими. Якщо у батьків або ж у вчителів з’явилася причина для незадоволення, не варто одразу кидатися звинуваченнями чи вимагати зробити саме так, як хочете ви. Потрібно трохи охолонути та спокійно обговорити ситуацію, що склалася. Як зазначалося вище, часто причиною конфліктів є непорозуміння, особливо, коли сильні емоції не дають побачити суть суперечки.

Будьте партнерами. Найголовніше, про що батьки й вчителі мають пам’ятати — це однакова мета: виховання, навчання і захист дітей. Не допускайте системного замовчування проблем у школі як з боку вчителів, так і з боку батьків. У більшості випадків будь-який яскраво виражений конфлікт у школі є ознакою того, що між його учасниками вже давно ускладнені стосунки. До прикладу, Естонія відома своїм інноваційним підходом то врегулювання конфліктів. У країні успішно діє фінська антибулінгова програма KIVA — інструкція та план дій, які попереджають та зупиняють конфлікти. Усі вчителі знайомляться із правилами, як діяти та поводити себе у випадках бійок, сутичок, цькувань. Саме тому в школах Естонії, особливо у Таллінні, майже не буває конфліктів, адже одна з базових основ освіти – педагогіка партнерства.

Як вчителю працювати з наявними конфліктами у класі?

Будьте дипломатом-посередником між батьками. Якщо у класі конфліктують батьки учнів — станьте людиною, яка допоможе розв'язати проблему. Поговоріть окремо з батьками, вислухайте їх позицію. Спробуйте зрозуміти, чого насправді вони хочуть, допоможіть їм знайти рішення спочатку порізно, і тільки потім батьків можна зібрати разом для бесіди. Пам’ятайте, що розмова має бути стриманою, уникайте образливих висловлювань. Батьки дитини, що проявляє агресію, і так у складному становищі, надмірний тиск може змусити їх захищатися, а не знайти рішення. Спершу треба їх уважно вислухати: можливо, у родини виникли серйозні проблеми, і їм потрібна допомога. У жодному випадку учитель не повинен допускати, щоб одні батьки сварили інших. Викладач має володіти компетенцією дипломата-посередника, а батьки мають зрозуміти, що їх об’єднує спільна мета — безпека їхніх дітей. Якщо ситуація з агресором зайшла надто далеко, є сенс поговорити з батьками цієї дитини про можливість переведення до іншого навчального закладу.

Застосовуйте метод «розстановки сил». Учитель може попередити появу конфліктів. Він повинен добре знати, чи є в класі діти, з якими однолітки не хочуть спілкуватися, ігнорують. Чи є в колективі прояви булінгу щодо когось із дітей. Є гарний метод: перед початком уроків попросіть кожну дитину на аркуші паперу написати прізвища чотирьох дітей, з якими вона хоче сидіти поруч за партою. А також прізвище того, кого вона вважає своїм найкращим другом. Коли вчитель проаналізує результати, то легко помітить, кого з дітей не згадали зовсім. Цей метод має назву «розстановка сил». Завдяки йому можна дослідити комунікацію в колективі й дізнатися, хто в класі жертва, хто агресор, хто є неформальним лідером, а від кого всі однолітки відвернулися.

Попросіть допомоги в школярів. У 5-ти областях України за підтримки Міністерства освіти з липня вже створені так звані служби примирення, або групи медіації. Адміністрації шкіл навіть виділяють окремі приміщення для «кімнат примирення», де діти допомагають іншим дітям вирішувати конфлікти. Розробляють сценарії вирішення суперечок. Зазвичай такі групи формують серед дев’ятикласників, щоб до закінчення школи старшокласники змогли передати навички у вирішенні конфліктів молодшим учням, тобто виступали для них у ролі коучів. Цей спосіб виявився досить ефективним. Часом діти більше довіряють іншим учням, ніж вчителям.

Спробуйте метод переформулювання. Якщо в учня стався раптовий спалах агресії, ізолюйте дитину від публіки, якою у цей момент виступає клас. Спокійно виведіть дитину до іншої кімнати й поговоріть сам-на-сам. Лише після того, як дитина заспокоїться, слід попросити: «Розкажи мені про причини, через які ти так поводишся». У такі моменти дієвим може стати метод переформулювання, коли ви повертаєте учню інформацію, яку він сказав у негативному ключі, так, щоб вона стала нейтральною. Слід прибрати конфліктогенний компонент з речення, однак залишити його суть. Тоді дитина перейде до конструктиву, напруга спаде. Також треба уникати оцінювальних суджень, натомість ставити більше відкритих запитань. Дайте дитині виговоритися, але направляйте хід її думок у правильний вектор. Нехай учень розкаже все саме так, як він бачить.

Зверніться за підтримкою до колег. Якщо ви бачите, що ситуація може вплинути на ваш авторитет, варто сказати про проблему керівництву школи, звернутися до шкільного психолога або навіть винести питання на педагогічну раду. Колеги допоможуть проаналізувати ситуацію, адже агресивний учень чи клас можуть ставитися так до всіх вчителів. Колеги можуть допомогти вам подивитися на себе зі сторони — зрозуміти, що може провокувати агресивну поведінку дітей. Поради інших вчителів допоможуть виявити лідера думок у класі. Варто попросити психолога провести з ним бесіду.

З’ясуйте позицію бунтівника. Кожна дитина по-різному демонструє своєю поведінкою. Жбурляння папірців у класі — також висловлення позиції. А от який інтерес ховається за такою поведінкою — може пояснити лише сам агресор. Варто в учня запитати тет-а-тет: «Що ти хочеш сказати, коли так робиш? Що ти демонструєш? Застосовуйте метод відкритих запитань, щоб школярі почали озвучувати свої потреби. Тоді вчитель має висловити у відповідь свої, щоб побачити, де вони перетинаються. Недоречно стояти на позиції «я вчитель, тому я правий».

Не відповідайте агресією на агресію. Використовуйте ненасильницький тип спілкування. Висловлювання «Ти що собі думаєш? Як посмів?» вирішити конфлікт не допоможуть. Наприклад, ідеться про глузування якогось учня чи цілого класу з вчителя. Спокійно висловіть дітям свої почуття з цього приводу. Скажіть: «Коли ви смієтеся в мене за спиною, я засмучений. Я не можу виконувати свою роботу в ці моменти так, як мені хотілося б. Є пропозиції, як ми можемо розв'язувати цю проблему?» Це спосіб донести до людини інформацію так, щоб у неї з’явився внутрішній мотив вчинити, як хочете ви.

Автор: Юлія Бровінська, директорка «Фонду Максима Степанова», лідерка проєкту безкоштовної онлайн консультації вчителів «Прошколу».

Психологічна просвіта

Рекомендації для педагогів щодо ефективного спілкування з учнями

К. Роджерс вважає, що вчитель зможе створити у класі потрібну атмосферу,

 якщо керуватиметься такими правилами:

1.  Від початку й упродовж навчального процесу демонструйте дітям свою повну довіру до них.

2. Допомагайте учням формулювати мету і завдання уроку, що стоять як перед групою, так і перед кожним учнем.

3 Завжди відштовхуйтесь від того, що в учів є внутрішня мотивація до навчання.

4.  Будьте для школярів джерелом різноманітного досвіду, людиною, до якої завжди можна звернутися за допомогою, потрапивши у складну ситуацію.

5. Будьте таким для кожного учня.

6. Розвивайте в собі здатність відчувати емоційний настрій групи (класу) і приймати його (порівнювати свої дії із цим настроєм).

7. Будьте активним учасником групової взаємодії.

8. Відкрито виражайте у групі свої почуття.

9. Прагніть до емпатії, що дозволяє розуміти почуття й переживання кожного школяра.

Поради щодо встановлення довіри 

між проблемним підлітком і класним керівником

1. Уважно вислухайте дитину, прагніть до того, щоб підліток зрозумів, що він вам не байдужий і ви готові зрозуміти і прийняти його. Не перебивайте і показуйте свого страху. Відносьтесь до нього серйозно, з повагою.

2. Запропонуйте свою підтримку і допомогу. Постарайтесь переконати, що даний стан (проблема) тимчасові і швидко пройдуть Проявіть співчуття і покажіть, що ви поділяєте і розумієте його почуття.

3. Зацікавтесь, що саме турбує підлітка.

4. Впевнено спілкуйтесь з підлітком .Саме це допоможе йому повірити у власні сили. Головне правило в роботі з дітьми – не нашкодь!

  5. Використовуйте слова, речення, які будуть сприяти встановленню контактів: розумію, звичайно, відчуваю, хочу допомогти.

6. В розмові з підлітком дайте зрозуміти йому, що він необхідний і іншим і унікальний як особистість Кожна людина незалежно від віку, хоче мати позитивну оцінку своєї діяльності.

7. Недооцінка гірша ніж переоцінка, надихайте підлітка на високу самооцінку. Вмійте слухати, довіряйте і викликати довіру в нього.

Рекомендації педагогам щодо спілкування з дітьми, схильними до правопорушень

1. Проявляйте витримку під час спілкування з проблемними підлітками.

2. Терпляче і наполегливо пояснюйте неправильність їхніх поглядів і поведінки.

3. Намагайтесь переконувати і відкривати “важким” підліткам гідні та цікаві життєві перспективи.

4. Постійним повчанням не закріплюйте у підлітків, схильних до правопорушень, негативну оцінку своїх учинків.

5. Не перешкоджайте їхній участі у звичайних молодіжних об’єднаннях.

6. Уникайте надто наполегливо і безцеремонно втягувати таких підлітків в суспільні справи колективу учнів.

7. Сприяйте організації педагогами та батьками спільних масових заходів, що з’єднують підлітків з різною поведінкою, світосприйняттям, успішністю.

8. Втягуйте “важких” підлітків в суспільно корисні трудові справи, використовуючи притаманну їм завзятість в досягненні поставленої мети, прагнення до першості, частково усвідомлене почуття їхньої соціальної неповноцінності.

9. По можливості, з метою перевиховання підлітків, які вже зробили помилку в житті, змініть обставини та звичні їм форми поведінки, виказуйте їм довіру, схвалюйте їхні досягнення.

10. Виховуйте у таких підлітків вміння не тільки підкорятися, а й командувати, не принижуючи та не уражуючи інтереси однолітків.

Рекомендації вчителям із забезпечення засобів впливу на підлітка щодо поліпшення його поведінки

1. Пошук і знаходження шляхів підвищення мотивації до навчання у слабких учнів:

– винагорода дітей за досить незначний прогрес під час навчальної діяльності, а не за досконалість в ній;

- активне заохочення в творчій діяльності, в спорті, в різних шкільних заходах тощо.

2. Виховання теплих почуттів до школи у слабких учнів:

– дозволяти дітям брати участь у найважливіших справах школи, наділивши їх певною часткою відповідальності.

3. Не присвоювати дітям ніяких ярликів, спиратися на заохочення, підтримку, а не на покарання:

– не бажано розділяти учнів (шляхом оголошень оцінок чи розподілу по групах), бо діти позбавляються необхідної мотивації;

- корисно знаходити сильні сторони слабких учнів і хвалити їх за те, що їм вдається.

4. В роботу школи включати більше елементів, що задовольняють соціальні інтереси підлітків:

- розширювати позашкільні форми діяльності підлітків;

– залучати їх до організації такої діяльності;

– прикладом, шляхом бесід виховувати у підлітків усвідомлення, прийняття шкільних цінностей та норм.

Психологічні рекомендації з налагодження взаємодії із сучасним учнем

·         Будьте уважні до потреб дитини.

·         Демонструйте модель толерантного ставлення до інших.

·         Будьте послідовними у покараннях дитини, карайте лише за конкретні вчинки.

·         Покарання не мають принижувати дитину.

·         Учіть дітей спритним формам вираження гніву.

·         Учіть дитину розпізнавати власний емоційний стан і стан оточуючих.

·         Розвивайте здатність до емпатії.

·         Розширюйте поведінковий репертуар дитини.

·         Учіть брати на себе відповідальність.

·         Намагайтесь до кожної дитини знайти необхідний підхід, який буде сприяти розкриттю в дитини того потенціалу, який у ній закладений.

·         Пам’ятайте, що немає позитивних чи негативних учнів, є бажання знайти конструктивний підхід до взаємодії. 

70 способів сказати «дуже добре»

(Інформація для вчителів)

1.Ти зараз на правильному шляху.

2.  Пречудової

3.  У тебе це вийшло.

4.  Правильно.

5.  Це добре.

6.  Супер

7.  Я пишаюся тим, як ти працював (ла).

8.  Ти робиш це дуже добре.

9.  Це набагато краще.

10.Гарна робота.

11.Я щасливий(а) бачити цю роботу.

12.Ти робиш гарну роботу.

13.Ти близький(а) до істини.

14.  Мої вітання.

15.Це те, що треба.

16.Я знав(ла), що ти можеш це зробити.

17.  Зараз ти це зрозумів (ла).

18.Нарешті!

19.Ти швидко вчишся.

20.  Працюючи так само, ти досягнеш багато чого.

21.  Я не зумів (ла) б зробити краще.

22.  Це правильний шлях.

23.  З кожним днем у тебе виходить краще.

24.  Це гарний спосіб.

25.  Ти нічого не проґавив(ла).

26.  Так тримати!

27.  Надзвичайно.

28.  Прекрасно.

29.  Це найкраще.

30.  Остаточно.

31.  Сенсаційно.

32.  Тепер нічого тебе не зупинить.

33.  Відмінно.

34.  Це була першокласна робота.

35.  Чудово.

36.  Ще краще.

37.  Твій мозок попрацював на славу.

38.  Ти досягнеш успіху.

39.  Це видатний винахід.

40.  Фантастика!

41.  Неймовірно!

42.  Це чудова робота.

43.  Ти робиш це красиво.

44.  Як ти багато зробив (ла)!

45.  Розумник(ця).

46.  Ти справді це покращив (ла).

47.  Прегарно!

48.  Вітаю!

49.  Твоя правда!

50.  Так тримати!

51.  Ти зробив (ла) це вчасно.

52.  Мені подобається хід твоїх думок.

53.  Я пишаюся тобою.

54.  Дуже приємно вчити таких розумних дітей.

55.  Велика тобі подяка.

56.  Я ніколи не бачив(ла) нічого кращого.

57.  Твоя робота принесла мені багато радості.

58.  Молодчина!

59.  Повний порядок.

60.  Серйозний прорив.

61.   Ось цього я ще не бачив (ла).

62.   Ти неперевершений(а) сьогодні.

63.   Це вже успіх.

64.   Це твоя перемога.

65.   Тепер ти відчуваєш свої можливості.

66.   Ти справжній майстер.

67.   Щиро радий(а) за тебе.

68.   Не можу навіть передати свого захоплення.

69.   Грандіозно!

70.   Я вірю в тебе, у тебе завжди виходитиме не гірше.

  

Слова підтримки та заохочення для забезпечення позитивної емоційної атмосфери на уроці:

•   Давай спробуємо ще раз.

•   У мене теж не одразу все виходило, тому не втрачай надії.

•   Я завжди вважав(ла), що ти зможеш це зробити.

•   Повір у себе.

•   Я можу зрозуміти твій стан.

•   Я тебе розумію.

•   Я впевнений (а), що ти можеш.

•   Разом ми зможемо.

•   Сьогодні вийде краще, ніж учора.

•   Мені подобається те, що ти зробив(ла).

•   Навіть, якщо ти помилишся, я допоможу тобі.

•   Ти талановитий(а).

•  Я впевнений(а) у твоїх силах, здібностях, знаннях.

•  Мені приємно спілкуватися з тобою.

•  Я вірю в те, що все вийде.

•  Спробуймо зробити якнайкраще.

•  Цікава відповідь, оригінальна відповідь.

•  Відчувається співпраця.

Дитині потрібно, щоб її:

•  розуміли;

•  любили;

•  визнавали;

•  поважали.

Якщо ця потреба не задовольняється, виникає негативний емо­ційний стан:

•  біль;

•  страх;

•  агресія;

•  образа.