Просвіта. Діти - відображення батьків

Діти ‒ віддзеркалення батьків, або Про помилки у вихованні

Усі батьки без винятку мріють про чемних, слухняних та розумних дітей. Звідки ж тоді беруться вередливі й неслухняні чада? Відкриємо вам секрет: насправді неслухняних дітей просто не існує. Неслухняні ‒ це ті діти, батьки яких припускаються помилок у вихованні. Діти ‒ це віддзеркалення батьків. «Хочеш дізнатися про батьків ‒ подивися на їх дитину» ‒ каже народна мудрість. Подорослішавши, дитина природно відтворить поводження і стиль життя батьків. Тобто відбудеться соціальне наслідування стилю дій, поведінки та спілкування. І вже далі своїх дітей виховуватимуть так, як колись виховувалися самі.
Тому психологи й стверджують: не виховуйте дітей, вони все одно будуть схожі на вас. Виховуйте себе. Адже діти неймовірно спостережливі. Щодня вони вловлюють поведінку, інтонації, реакції дорослих, а потім їх копіюють. А батьки, зайняті роботою, домашнім побутом, вирішенням нагальних життєвих проблем, цього деколи не помічають.
Ви тільки уявіть: саме у ранньому дитинстві, до п’яти років, у наших чад закладається вміння взаємодіяти зі світом. Як? Через взаємодію з батьками. Спробуйте поспостерігати за своєю дитиною ‒ і ви помітите: діти часто не слухають того, що ми говоримо, натомість запам’ятовують усе з того, що ми робимо. Наприклад, мама, ведучи сина вранці у дитячий садок, вчить маленького Петрика, що не можна переходити дорогу на червоне світло. Бо тоді по дорозі їдуть машини, це небезпечно. Потрібно чекати, поки засвітиться зелене. А тут раптом горить червоне і машин немає. Мама скоренько перебігає дорогу, пояснюючи при цьому, що так робити не можна, але було безпечно. Думаєте, Петрик послухав і запам’ятав пояснення матері? Якби ж то! Дитина запам’ятала дію, яку виконала мама. І жодне пояснення не вбереже Петрика від того, що не можна переходити вулицю на червоне світло. Лише особистий приклад мами.
Діти запам’ятовують усе! І якщо не повторять вашої поведінки чи слів одразу, будьте певні: у відповідний момент «видадуть» на-гора все те, що їм так сподобалося. При цьому не задумуючись і не звертаючи уваги на те, добра ця поведінка чи погана.
Поки діти не навчаться контролювати та оцінювати власну поведінку, вони не зможуть маскувати неприємні ознаки батьківської поведінки і ті проявлятимуться в чистому вигляді.
Батьків зазвичай обурюють подібні моменти в поведінці дітлахів, особливо в людних місцях. Деколи трапляються ситуації, як у відомому анекдоті: Мати з сином гуляють на вулиці і зустрічають знайомого приятеля родини. Мама каже Васильку:
‒ Синку, привітайся з дядьком Іваном!
Василько:
‒ Доброго дня!
Мати:
‒ Ні, синку, по-хорошому, як твій тато.
Василько знімає з себе кепку, кидає її на землю і кричить на всю вулицю: йой, чорт забирай, кого я бачу!
Маленький Василько запам’ятав, що «по-хорошому» вітання звучить так, як це робить батько.
Або ж ще одна майже анекдотична ситуація. Є сусідка, пані Галя, спілкування з якою батьки не дуже люблять й, думаючи, що чотирирічний Іванко нічого не розуміє з дорослих розмов, обговорюють її між собою. І ось, коли жінка завітала в гості до родини, Іванко каже: ‒ А ви знову всі наші канапки з’їсте, як минулого разу?
Негарна ситуація, чи не так? Батькам соромно за поведінку сина. Сусідка називає хлопця невихованим, а Іванко не розуміє, що не так і чому його засуджують і, не дай Боже, покарають. Адже він справді чув фразу про канапки від батьків.
Звідси висновок: ніколи при дітях не обговорюйте інших людей. І, боронь Боже, вживати лайливі слова. Також після подібної до описаної ситуації не можна дитину карати: вона ні в чому не винна. В нашому випадку чотирирічний Іванко реакції дорослих на свої слова не зрозуміє. Натомість він зрозуміє і запам’ятає, що висловлювати власну думку ‒ неприємно і погано. За це можуть покарати. Іванко ризикує вирости невпевненим і боязким хлопцем, чоловіком із відчуттям провини, який страждатиме різного роду залежностями. І провина за це покладатиметься виключно на батьків, які невірною поведінкою, невмінням вчасно пояснити виховують собі того, хто може осоромити їх не лише перед сусідкою, а й у колі друзів та родичів.
Саме батьки дають дитині модель програми, за якою ті житимуть. Якщо ви відчуваєте одне, а говорите інше, то виховуєте нечесність і невпевненість. Якщо когось критикуєте, дитина дзеркально відображає це й може почати критикувати вас. Якщо не поважаєте власну дитину, то не рахуватиметься з вами. Якщо дитині погрожуєте чи її обманюєте, то вона робитиме те саме. Батьки, пам’ятайте: те, що вам не подобається або дратує в поведінці дитини, відображає вашу власну поведінку.
На жаль, іноді тато з мамою не зізнаються собі в тому, що деколи їх поведінка далека від ідеальної. Однак, побачивши ці якості у дитині, невимовно обурюються. Як приклад, наведемо таку ситуацію. Батько в сім’ї працює допізна і, відповідно у вихідний день хоче відпочити. Довго спить або ж півдня проводить із газетою біля телевізора. Адже він це заслужив. Просто відпочити! Він заробляє гроші, забезпечує гідне життя родини. Він вважає себе успішним чоловіком і сім’янином.
А як цю ситуацію бачить маленький Олесь? Тата ніколи немає вдома ‒ раз. Тато весь час біля телевізора і нічого не робить або спить ‒ два. Тато зі мною не бавиться. Він для мене не авторитет. Його можна не слухати ‒ три. І якщо при всьому цьому між сином і татом немає спілкування і спільно проведеного часу, дитина знає: роль батька і голови родини ‒ це лежання на канапі. Ось із якою установкою на життя ризикує вирости дитина. Адже скільки би батько потім не пояснював сину роль чоловіка у родині, той засвоїть побачене.
Тут хочеться пригадати мудрі слова психолога Юлії Гіппенрейтер, що в своїй книзі «Спілкуватися з дитиною. Як?» стверджує: дитина, що позбавлена постійного мовного контакту з батьками, погано розвивається не лише психічно, але й фізично. Вона відстає в рості, худне. Ба, більше ‒ може втратити інтерес до життя, пізнання нового, мотивацію до дії та прагнення вирішити проблему.
Ось приклад. Ромчик звертається до мами: «Мамо, а де мій новий трансформер?» Мама в цей час готує обід і їй не до прохання сина. Тому відповідає: «Не знаю!» ‒ «Мамо, давай його пошукаємо!» ‒ «Я не зможу його знайти, Петрику. Не заважай мені зараз».
Маму можна зрозуміти. А що чує син? А те, що «Мама не зможе знайти мого трансформера. А я тим більше не знайду. Мама зі мною навіть говорити не хоче». Отак лише однією фразою в дитині можна «вбити» будь-яку мотивацію до дії. Чому б мамі не відповісти по-іншому: «Ромчику, я зараз закінчу готувати обід і допоможу тобі знайти іграшку. Адже вдвох ми швидко її відшукаємо!» Тоді мама чує сина. Відкрита до спілкування з ним, поважає його прохання. Так маленький Ромчик ростиме впевненим у власних силах хлопцем. Поважатиме і слухатиме маму, адже та реагує на його прохання. І засвоїть: аби чогось досягти, деколи потрібно й почекати.
Вплив поведінки найближчих родичів на дитину є не меншим, ніж батьків. Уже в дитячому садочку за особливостями поведінки можна легко вирізнити тих, хто виховуються лише бабусями й дідусями. Такі малюки обережні в діях, майже не бавляться в активні ігри і висловлюються мудрими життєвими фразами. Чому? А тому що старенькі просто не встигають за активною, рухливою дитиною. І, відповідно, хоча і несвідомо, «вішають» на неї власну сповільнену модель пізнання світу. Тим самим позбавляючи малюка отримати такий необхідний життєвий досвід. Тоді забороняється надто активно поводитися на дитячому майданчику. Не дозволяється з’їхати з високої гірки або сильно розкачатися на гойдалці. Відійти від бабусі більше ніж на п’ять метрів. Деколи все це пояснюється страхом бабусі й дідуся за онуків. ‒ «Ось прийдуть батьки з роботи, тоді біля них погойдаєшся, пробіжиш, проїдешся…» Деякі діти реагують на таке агресивно, вередують. І знову чують, що вони проблемні і невиховані.
Через постійні заборони та обмеження дитина ризикує вирости занудною, безініціативною, безвідповідальною й боязкою особою, яка, в свою чергу, вже своїм дітям заборонятиме активне життя. Тож, якщо вашу вихованням займаються бабуся з дідусем, прийшовши з роботи, приділіть годину дитині. Дозвольте їй з’їхати з гірки, покачайте на гойдалці, врешті-решт проїдьтеся разом на велосипеді. Так дитина виросте упевненою в тому, що, по-перше, рідні бабуся і дідусь дотримують слово й, по-друге, поважають її бажання. Відтак, дитина поважатиме їх. Адже найкращим способом навчити поважати ваші бажання і дії ‒ навчитися поважати бажання та дії самому. Взаємна повага є основою дружної родини.
Отже, не виховуйте дитину. Виховуйте себе біля дитини. Адже, щоб змінити когось, потрібно змінюватися самому. Почніть слідкувати за собою, власним розкладом дня, настроєм, поведінкою за обідом, відпочинком у вихідні, якщо бажаєте бачити свою дитину усміхненою, розважливою та слухняною. Спокійні, впевнені у собі батьки випромінюють позитив, а дитині стають прикладом для наслідування. Кожного дня пам’ятайте, що ви приклад для наслідування навіть тоді, коли вранці чистите зуби.
А непослух та погану поведінку сприймайте як інформацію для роздумів. Дитина своєю поведінкою завжди про щось «говорить» батькам. Можливо, доводить свою правоту, а можливо, демонструє брак спілкування з вами. І маленький Петрик, можливо, мимоволі впустив увечері на підлогу з рук горнятко з молоком, бо задумався про те, що мама так давно не читала йому казки на ніч.
І наостанок така порада: поспостерігайте за своєю дитиною. Її емоції та поведінка підкажуть, що саме у ваших діях спонукає малюка бути невихованим або неслухняним. А також ви побачите, що саме варто змінити у собі.